ПОРТФОЛИО

воспитателя 1 группы

Горчаковой Н.А.

Анкетные данные

Фамилия                 Горчакова

Имя                           Наталия

Отчество                 Анатольевна

Дата рождения       23.07.1971

Телефон                   067 437 18 18

Образование:

1.Одесское педагогическое училище (1986-1990)

Специальность: Учитель начальных классов

2.Южноукраинский педагогический университет им. К.Д. Ушинского (1991-1996)

Специальность: Учитель начальных классов, практический психолог в учреждениях образования.

Трудовой стаж: 26 лет (сентябрь 1989 - ноябрь 2015)

Педагогический: 8 лет

Курсы: 2005г.-2006г.

«Управление персоналом» 
«Менеджер по персоналу»

«Эффективный рекрутер»
Тренинги 2007г.-2008г.

• «Мотивация персонала»
• «Эффективные коммуникации»
• «Техника продаж»

 

Цель самообразования: приобрести новые профессиональные навыки, расширить и углубить свои теоретические знания и применить их на практике.

Тема самообразования на (2015- 2019г.)

Влияние коммуникаций между детьми КНЗ ДБ «Перлинка» в коллективе на формирование характера и привычек ребенка.

 

• Самореализация

Литература: «Предназначение человека» Ника Верникова 2011г.

 

Человек рождается как возможность, а не как реальность. Он может стать чем-нибудь; он может достичь реализации своих потенциальных возможностей, а может и не достичь. Возможности могут быть использованы или не использованы. А природа не принуждает вас к реализации. Вы свободны. Вы можете выбрать путь реализации; вы можете выбрать путь бездействия. Человек рождается как семя. Таким образом, никто не рождается исполненным - только с потенциальной возможностью исполнения.

Как басня, так и жизнь ценится не за длину, но за содержание

(Сенека.)

Самореализация человека – главная жизненная задача

Человек приходит в этот мир, принося с собой уникальные способности и таланты. И для реализации этого потенциала ему дается время. Внутренний потенциал можно использовать, а можно – нет, что, к сожалению, происходит довольно часто. Поэтому самореализация человека – это главный жизненный выбор.

Э. Фромм говорил: “Человек есть центр и цель своей жизни... развитие своей личности, развитие своего внутреннего потенциала есть наивысшая цель, которая просто не может меняться и зависеть от других якобы высших целей”. Замену этому благородному занятию можно найти всегда. Посещение ночных клубов, просмотры бесконечных телесериалов и бесцельное “плаванье” по интернету всегда помогут скоротать время. Только вот что от них толку лично Вам, Вашему ближайшему окружению, другим людям? Очень многие люди идут другим, как им кажется, более разумным путем. Они полностью отдаются работе и зарабатыванию денег. И неважно, что работа ненавистна, что безжалостно пожирает годы жизни, зато польза очевидна – семья обеспечена, а общество получает необходимый продукт.

Однако есть одно “но”! Рано или поздно на поверхность выходят главные экзистенциальные проблемы: “Кто я? Зачем пришел в этот мир? В чем смысл моего существования?” И в целом мире нет таких денег, которые способны излечить боль от бесцельного прозябания и душевной пустоты. Это не банальное заявление. Самые главные жизненные истины нельзя объяснить словами. Их нужно пережить и осознать.

Без денег не выжить… Трудно не согласиться. Почему люди так жестко разделяют самореализацию человека с возможностью заработка. Конечно, можно пойти по пути наименьшего сопротивления. Гораздо проще взяться за дело, которое приносит моментальный заработок и требует слепого выполнения своих рабочих обязанностей. Мыслить и действовать стандартно всегда намного проще, чем действовать творчески и порой рискованно. Но как показывает опыт наблюдений за другими людьми, что выбирая путь наименьшего сопротивления в начале, в результате человек обрекает себя  на гораздо большие потери, причем не только духовные, но и материальные.

Богом в человека заложен потенциал, реализация которого является самым естественным сценарием его жизни. Планомерная и последовательная самореализация человека ведет к духовному богатству,  наивысшему моральному удовлетворению и материальному изобилию. Учитель и врач очень низкооплачиваемые работы, но учитель “от Бога”, посвятивший своей специальности и постоянно реализующий свой потенциал, будет более чем востребован в качестве частного специалиста, например, что позволит ему вести обеспеченную и достойную жизнь. То же самое произойдет с талантливым художником, дизайнером, тренером и программистом. Даже самые, казалось бы, неординарные специальности будут востребованы, если в них вкладывается не только механическая работа, но и тепло души.

Самореализация человека – благодарный выбор. Он окупается сторицей. Пусть ни сегодня, ни завтра, ни в ближайшем будущем. Но это обязательно происходит! Еще Аристотель говорил: “Счастье человека состоит в беспрепятственном приложении его преобладающих способностей.

• Педагогика и психология детей сирот        

     Литература: «Психология и воспитание ребенка» 2011г.

         childrensite.ru›psihologiya-detey-sirot/

Дети-сироты – это особые дети. Психология их личностного своеобразия и особенностей взаимодействия с окружающими кроется в прошлом опыте. Дети-сироты пережили разлуку, утрату, разрыв отношений в младенчестве или в более позднем возрасте. Такой ранний опыт наполнен травматическими переживаниями, последствиями материнской депривации – психического состояния, возникающего в результате длительного ограничения возможностей ребенка для удовлетворения в достаточной мере его основных психических потребностей. Психология депривированной личности детей-сирот характеризуется повышенной тревожностью, страхами, агрессивностью и т.д.

Дети, пережившие разлуку с матерью и ставшие воспитанниками специализированных учреждений, оказываются в таких условиях, которые, также не способствуют формированию позитивных черт личности и установлению прочных связей с другими людьми. Отсутствие главной фигуры, заботящейся о ребенке, многочисленность и текучесть социального окружения в детских домах ведут к ощущению чувств нестабильности и беззащитности, тормозят психологию развития детей-сирот. Психические травмы, полученные до поступления в детский дом, а также наследственные и психосоматические заболевания могут способствовать проявлению импульсивности у детей-сирот, нарушениям самоконтроля, эмоциональной неустойчивости, гиперактивности, заторможенности психических процессов.

Одной из основных характеристик психологии личности детей-сирот является агрессивность как следствие дефицита теплоты и принятия в общении. Другой существенной особенностью в психологии воспитанников детских домов исследователи называют гиперсексуальность. Она проявляется в повышенном интересе к половой жизни, в ранних сексуальных связях, нецензурной брани. Причиной этого является недостаточная общая способность детей-сирот к торможению своих первичных чувственных влечений. К этому приводит неумение ребенка реализоваться в обществе, труде,творчестве.
Психология детей-сирот характеризуется отсутствием стабильности, присущей семейным отношениям, необходимостью постоянно приспосабливаться и заслуживать хорошее отношение окружающих. А все это значительно снижает у детей-сирот активное отношение к жизни, у них не формируются собственные ценности и принципы, но при этом в их психологии развивается конформность – зависимость от мнения других людей, повышенная внушаемость и подверженность влиянию группы, часто негативному. У детей-сирот складывается заниженная самооценка, неприятие себя, недоверие к себе, отсутствует ощущение собственной уникальности.

Психология развития личности детей-сирот носит специфический характер, заключающийся в повышенной агрессивности, ранимости и неуверенности ребенка. Поэтому основной задачей специалистов в области психологии и педагогики, работающих в детских домах, является изменение форм общения детей-сирот со сверстниками и взрослыми.

 

·         ГІДНІСТЬ ЯК СТАВЛЕННЯ ДО СЕБе

         Автор: Iван Бех 2012р.

Осмислення поняття "гідність" сягає сфери людської моралі з такими її базовими утвореннями, як справедливість, повага до життя інших людей, доброзичливість, благородство та ін. Гідність є традиційною духовною цінністю, однак її конкретне розуміння і роль у розвитку особистості історично зазнали істотних змін.Спочатку категорія "гідність" трактувалася як засаднича цінність поряд з такими цінностями, як справедливість, свобода, милосердя тощо. У такому вимірі вона осмислювалася і культивувалася у процесі морального вдосконалення особистості. При цьому акцентували на гідності як певному моральному ставленні людини до світу, одному із джерел високих вчинків людини. Гідність пов'язувалася з відповідністю складових морального Я-образу особистості та її професійних здібностей вимогам певної суспільної діяльності, яка могла внаслідок цього набути ознаки смисложиттєвого устремління. У такому сенсі формулюється судження, що людина гідна певного звання, посади чи справи. Тому і особистість переживала свою гідність відповідно до конкретного соціального становища. Почуття гідності поставало інтегральним мотивом соціального діяння, яке охоплювало і мотиви егоїстичної спрямованості. Цей фактор міг істотно змінити моральну систему особистості, вплинути на її суспільну оцінку. У цьому сенсі поняття "гідність" фігурувало в синонімічному ряду з поняттям "честь". Тому у текстах вони вживалися послідовно: "Ми повинні дбати про честь і гідність наших вихованців".

Поступово поняття "гідність" як моральне ставлення особистості до світу людей і світу речей трансформувалося у ставлення особистості до себе, тобто перетворилося на самоставлення.

Психологічні механізми процесів ставлення особистості до зовнішніх агентів і ставлення її до власного внутрішнього світу - єдині: відбуваються із задіянням механізмів сприймання, мислення, пам'яті, емоційних переживань. Тому чим більшого досвіду особистість набуває у ді Психологічні механізми процесів ставлення особистості до зовнішніх агентів і ставлення її до власного внутрішнього світу - єдині: відбуваються із задіянням механізмів сприймання, мислення, пам'яті, емоційних переживань. Тому чим більшого досвіду особистість набуває у діяннях з оточуючою дійсністю, тим оптимальнішим буде її діяння щодо себе. В онтогенезі досвід діяння предметної спрямованості передує досвіду діяння внутрішньої спрямованості, цю закономірність слід неодмінно враховувати у виховному процесі. Однак рання інтенсифікація досвіду діяння внутрішньої спрямованості є умовою продуктивності процесу виховання. Психологічні механізми є реальними детермінантами формування почуття гідності як духовної цінності у сучасному її розумінні. Гідність - усвідомлення і переживання особистістю самої себе у сукупності духовно-моральних характеристик, що викликають повагу оточення. Однак внутрішні утворення як характеристики особистості можуть не викликати поваги до неї. Йдеться про ступінь суспільної значущості цих характеристик особистості або про недостатню моральну вихованість того, хто вступає у взаємодію з носієм почуття гідності. Цей зворотний зв'язок можна трактувати як повагу, тобто ставлення об'єкта гідності до її суб'єкта є обов'язковим у концептуа-лізації почуття гідності.

Коли об'єкт гідності не виявляє поваги до суб'єкта гідності, він змушений захищати відповідними гуманними способами своє право на з Гідність особистості втілюється у поставі, ході, мові. Вони формуються під впливом нашої взаємодії з соціальним простором, який може бути простором поваги або зневаги. У вихованні важливішим є внутрішній вимір почуття гідності, який вбачається у самодостатності та сенсі життя особистості.

Розуміння гідності як ставлення особистості до себе у контексті ЇЇ поваги іншими є дієвим підґрунтям для розкриття процесу його виховання у сутнісних показниках.

Змістовою основою почуття гідності є сукупність моральних характеристик особистості, які повинні піднятися до рангу відповідних цінностей як безумовних смисло-утверджувальних імпульсів морально-духовної активності особистості. Процесуальний механізм їх формування полягає в оволодінні особистістю когнітивним компонентом, який має набути суб'єктивної значущості на основі впливу емоційно-ціннісного компонента. У своїй єдності ці компоненти утримують знання (поняття) про певну етичну норму та її бажаність для особистості і в такій цілісності постають як мотив до відповідного вчинку (реалізації поведінкового компонента). Із практичним вправлянням цей мотив трансформується у конкретну морально-духовну цінність.

Педагогічні-умови (єдність змісту, методів і форм організації процесу виховання) мають зосереджуватися на формуванні когнітивно-емоційної цілісності як породжу-вальної основи морального мотиву, а згодом і відповідної цінності. У зв'язку з цим недопустимі спрощений підхід до формування когнітивного компонента (знання про етичну норму), обмеження цього процесу лише інформаційним поданням. Тут має принципове значення, в якій формі - абстрактно повідомляючій чи особистісній - вихованець оволодіває моральним змістом. Важливо, щоб цей зміст був проблемно представлений в етико-когнітивній антиномії (добро - зло), а в свідомості вихованця внутрішній рух відбувався від образу моральної дії до її сутності. Не менш важлива збалансованість понятійного і діяльнісного видів інформації у виховному впливі педагога, який повинен сповна використати непряму виховну дію та проектування позитивної метафоричної системи.

Як основу методичного впливу на формування когнітивно-емоційної цілісності можна використати дискурсивну технологію інтимно-особистісного спілкування, методи педагогічного переконання та умовляння. Виховні технології та методики, в яких ототожнюються морально-духовні якості (властивості) та відповідні цінності, виявилися неефективними. Адже морально-духовні якості формуються на основі використання механізму свідомості, тобто на глибокому і всебічному розумінні необхідності поводитися відповідно до суспільно значущих норм і вимог. Цінності, використовуючи методичні засоби механізму свідомості, апелюють до механізму самосвідомості, за якого суб'єкт спрямовує всю свою розумово-емоційну напруженість на певну морально-духовну якість, що зароджується, і глибоко переживає її у формі радості за своє надбання, а отже, й за себе як носія духовного Я-образу. Тому морально-духовна цінність набуває більшої сили переживання і стійкості порівняно з якістю, з вищою вірогідністю реалізується у вчинку особистості як провідна його спонука.

Якщо конкретні ситуативні умови можуть загальмувати в особистості практичну реалізацію морально-духовної якості, то морально-духовна цінність опирається їм і діє відповідно до позитивної внутрішньої налаштованості, тобто на основі актуалізації процесу самодетермінації морального діяння.

Навколо цінностей як безпосередньої основи майбутнього почуття гідності розгортається особлива внутрішня діяльність, вектор якої задається фактом ставлення особистості до себе. Ця внутрішня діяльність долає такі етапи:

1) концептуальне пізнання власних цінностей особистості, що увійшли в її внутрішній досвід та стали мотиваційними орієнтирами її духовно-практичної діяльності. Провідним психологічним механізмом для досягнення цієї мети є об'єктна рефлексія - мислення, що виокремлює певну цінність з низки інших і перетворює її на безпосередній предмет осмислення. При цьому важливо, щоб суб'єкт усвідомив конкретну моральну цінність як відповідний лише їй спосіб моральної дії. Адже, наприклад, спосіб реалізації справедливості відмінний від реалізації способу щедрості, вірності тощо;

2) схвалення моральної цінності, наділеної смисловими перевагами порівняно з іншими цінностями, які входять до морально-духовної системи особистості. Між усіма етапами має забезпечуватись наступність, оскільки, наприклад, без пізнання цінності особистості неможливо здійснити її схвалення;

3) розгортання самооцінювання особистості, змістовним підґрунтям якого є моральна цінність, що усвідомлювалась особистістю на попередніх етапах. Самооцінка як результат процесу самооцінювання має свою специфіку, зумовлену матеріалом, який підлягає оцінюванню, тобто морально-духовною цінністю. На відміну від звичайної самооцінки, яка має забезпечити об'єктивність вимірювання особистістю власних можливостей і якостей, морально-духовна самооцінка зумовлює, крім цього, позитивне емоційне ставлення особистості до себе.

З огляду на перспективу подальшого саморозвитку особистості це емоційне самоставлення є надзвичайно важливим. Реалізується воно як самоповага, за якої особистість повноцінно шанує себе. Саме ця шаноба трансформується у самоповагу, яка конституює (дає життя) почуттю гідності особистості за необхідності заслуженої поваги з боку інших людей. Отже, гідність особистості постає як єдність її самоповаги та поваги до неї тих, хто її оточує.

Почуття гідності не дає змоги людині замкнутися у своєму внутрішньому світі, воно спонукає повсякчас бути дієво причетним до людського оточення, змінюючи його за мірками власного морально-духовного розвитку.

Донедавна осмислення почуття гідності відбувалося у межах внутрішніх утворень особистості, на підставі чого було вибудувано несуперечливу послідовність його генезису та становлення. Оскільки основним способом життя людини є діяльнісний, то цінності особистості є підґрунтям почуття гідності, що проявляється у тих чи інших видах її діяльності. Тому ведуть мову про гідність батька родини, громадянина, захисника вітчизни, фахівця, політичного чи державного діяча тощо. Ці форми життя і зумовлені ними соціальне становище чи статус стають цінними для людини. На основі таких діяльнісних розрізнень виокремлюють відповідні типи гідності. У сучасному суспільстві вони набувають значної ваги, виникає навіть конкуренція за той чи інший тип гідності, суперництво.

Суперництво можливе лише тоді, коли людина наділяє конкретну форму життя високою цінністю. Інколи через різні зовнішні чи внутрішні обставини справа, якою займається особистість, може втратити для неї цінність і, відповідно, зруйнувати почуття гідності у зв'язку із руйнуванням самоповаги.Заслужену повагу, тобто здійснювати виховний вплив.

 

Формирование характера у детей.

Литература: «Формирование характера у детей и пути его воспитания» http://psyznaiyka.net/

Формирование характера начинается с раннего детства. Уже в дошкольном возрасте обрисовываются первые контуры характера, начинает складываться манера поведения. Ведущей деятельностью ребенка в младшем возрасте является игра. В игровой деятельности, особенно в коллективных сюжетных играх «с правилами», начинает формироваться характер ребенка, в частности, такие его черты, как товарищество и коллективизм, настойчивость, смелость, выдержка, инициативность. Игра является важной, но не единственной школой развития характера ребенка. Большое значение имеет простейшая детскому возрасту полезная трудовая деятельность. Выполняя некоторые несложные обязанности по самообслуживанию, общественно полезные поручения, ребенок приучается уважать и любить труд, чувствовать ответственность за порученное дело, сознавать себя членом коллектива. В процессе труда происходит овладение детьми нормами поведения. В дошкольном возрасте характер вырабатывается в процессе непосредственного усвоения моральных норм и требований, правил и навыков общественного, культурного поведения. Ребенок воспринимает разъяснения этих правил взрослыми, следует их примеру. Опираясь на подражание, можно прививать дошкольнику правильные формы поведения. Требования воспитателей к детям, их личный пример формируют у детей необходимые временные связи, тормозят случайно образовавшиеся нежелательные. В процессе речевого общения со старшими у ребенка постепенно складываются понятия о том, что «можно» и чего «нельзя», и это начинает определять его поведение, закладывает основы чувства долга, дисциплины, выдержки; ребенок приучается давать оценку собственному поведению и поведению других детей.

С поступлением в школу начинается новый этап в формировании характера ребенка. Школьное обучение предъявляет ребенку новые требования. Младший школьник впервые сталкивается с рядом строгих правил и школьных обязанностей, определяющих все его поведение в школе, дома, в общественных местах. Борьба за успеваемость и дисциплину развивает в школьнике организованность, систематичность, целеустремленность, настойчивость, аккуратность, дисциплинированность, трудолюбие.

Исключительно важную роль в формировании характера играет школьный коллектив. В школе ребенок вступает в новые для него отношения с учителями, в отношения содружества и взаимопомощи с товарищами, и под влиянием этого повышается его сознательное отношение к действительности, развивается сознание долга и ответственности перед коллективом, чувство товарищества, коллективизм. На основе оценки учителя школьник приучается сопоставлять свое поведение с поведением товарищей, давать самому себе правильную оценку.

Особое развитие черты характера получают у подростков. Подросток в значительно большей мере, чем младший школьник, становится участником жизни взрослых, к нему предъявляются более высокие требования, непосредственная опека над ним ослабляется. Он сам стремится активно участвовать в жизни окружающих его людей, работать на общую пользу. Общественная работа является незаменимым средством воспитания характера. Каждый учащийся должен вносить свой вклад в общее дело коллектива, нести обязанность, приносящую пользу коллективу. Это развивает у него умение и потребность считаться с мнением коллектива, руководствоваться им в своем поведении, подчинять личные интересы интересам коллектива. Учебная деятельность, общественная работа предъявляют определенные требования к воле человека. Поэтому в подростковом возрасте происходит заметное развитие волевых черт характера.

 

Индивидуально-психологические свойства индивида и внешние поведенческие проявления.

Литература: Книга «Конспект лекций Социальная психология личности и общения» http://lybs.ru/

Человек по-разному ведет себя, взаимодействуя с другими. В одних случаях он является активным собеседником, при иных обстоятельствах - больше слушает, анализируя социальную ситуацию. Он может проявлять альтруизм, агрессию, апатию, депрессию и т.д.

Причинами этого являются как индивидуально-психологические свойства личности, так и внешние факторы, которые побуждают к определенному типу поведения. Применительно индивидуально-психологических свойств личности, то их разнообразие просматривается в особенностях проявления темперамента, т.е. общей активности индивида, динамики психических состояний, эмоциональности. Важным свойством человека, который формируется под влиянием социума, социальных отношений, в непосредственном взаимодействии с другими, является характер, под которым в психологии понимают совокупность устойчивых индивидуальных свойств личности, которые проявляются в типичных способах деятельности и общении, при типичных обстоятельствах и определяются отношением личности к этим обстоятельствам.

Характер индивида проявляется в системе отношений к окружающей действительности:

• к другим людям (общительность или замкнутость, правдивость или лживость, тактичность или грубость и т.д.);
• к делу (ответственность или недобросовестность, трудолюбие и лень и т.п.);
• к собственности (щедрость или жадность, бережливость или расточительность, аккуратность или небрежность);
• к себе (скромность или самовлюбленность, гордость или униженность т.п.).

Обычно структура человеческого поведения является трехкомпонентной.Т.е.она охватывает когнитивный (познавательный, умственный, аффективный, чувственный, эмоциональный), практический (преобразовательный, сенсорный) и эмоционально - коммуникативный компоненты, которые всегда в ней имеются, однако один из них преобладает, что позволяет относить того или иного человека к определенному характерному типу.

По М. Обозову:

• преимущество познавательного компонента показывает тип «мыслителя» (более ориентирован на познание внутреннего и внешнего мира, на постоянные размышления о науке, искусстве, жизни, любит пофантазировать и как результат - малообщителен, не умеет решать организационные задачи);
• эмоционально - коммуникативный - тип «собеседника» характеризуется общительностью, контактностью, любит компании, легко знакомится и адаптируется в новой обстановке;
• преобразовательный - тип «практика» (человек дела, не терпит проволочек, незавершенных дел, излишних рассуждений; часто является опытным организатором, ему нравятся задачи, которые требуют решительных и немедленных действий).

Специфической формой взаимодействия человека с окружающим миром являются его эмоции. Они представляют собой психический способ отношения индивида к социуму, к другим людям, к самому себе, психическое отражение в форме непосредственного переживания жизненного смысла явлений и ситуаций.

Чувство успеха и неудачи, достижения целей и крушение идеалов - все это воспринимается личностью эмоционально. И от того, насколько разнообразными являются жизненные ситуации, настолько богатейшими будут человеческие эмоции. С помощью эмоций люди лучше понимают друг друга и оценивают состояние собеседника и коммуникативную ситуацию, совместную деятельность и общение.

Известно, что такие базовые эмоции, как стыд, удивление, отвращение, удовольствие, заинтересованность, радость, гнев, горе, пренебрежение на лице африканца отображаются почти так, как и на лице европейца. Благодаря этому факту можно утверждать, что люди, принадлежащие к разным культурам, способны воспринимать и оценивать выражение человеческого лица с эмоциональными состояниями. Человеческие эмоции - это внутренняя речь, система сигналов, с помощью которых индивид узнает о том, что происходит.

Свобода в индивида проявляется в таких свойствах, как сила духа, энергичность, выдержка, решительность, смелость, самостоятельность, инициативность, уверенность в себе, вера в дело, ответственность, дисциплинированность, принципиальность, обязательность, решительность и др.

С помощью установки (устойчивой склонности индивида к определенной форме реагирования) человек ориентирует свои поступки, действия и поведение в определенном направлении. Относительно социальных установок, то они диктуют индивидам определенные, социально приемлемые способы поведения.

Весь учет влияния индивидуально-психологических свойств личности на ее внешние поведенческие проявления является чрезвычайно важным для целостного понимания индивида, обоснование его действий и поступков в группе.

Существенной социально-психологической статусно-ролевой характеристикой личности является ее поведение в группе, реализация личности, умения контактировать и взаимодействовать с другими людьми, придерживаться групповых норм и правил.

Для правильного понимания и оценки этого поведения, а следовательно, и процесса отношений индивидуума и группы следует учитывать как свойства личности, которая имеет определенный социальный статус, позицию и роль в группе, так и состав, характер деятельности, уровень организации группы и групповые процессы.

Относительно понятия авторитета (от лат. auctoritas - влияние, власть), то в справочной психологической литературе эта дефиниция толкуется как, во-первых, влияние индивида, основанное на важности должности, которую он занимает, во-вторых, признание за индивидом права на принятие ответственного решения в условиях совместной деятельности. Считается, что основой авторитета есть такие свойства человека, его черты, которые по уровню своего развития существенно преобладают те же качества у других личностей. Кроме этого, следует отметить, что авторитет характеризуется следующими параметрами:

• широта (количественный признак авторитета - сфера влияния, количество членов группы, привлекаемых к взаимоотношениям);
• глубина (качественный признак - авторитет личности, виды деятельности, которые охватывает авторитет);
• стабильность (временная характеристика авторитета).

Относительно конкретных поведенческих проявлений, то власть и авторитет проявляются в той степени, в которой одна сторона, мобилизуя свои имеющиеся возможности, старается изменить поведение другой стороны средствами воздействия. Определенная часть изменений, которые порождаются психологическим воздействием, исчезает, как только человек или группа людей выходит из сферы влияния, другие продолжают действовать, оставляя заметный след в сознании человека, и при определенных обстоятельствах превращаются в собственные черты характера. Из сказанного следует, что общим источником авторитета и власти является реальное влияние одной части явления на другую. Для того, чтобы авторитетно-властные отношения возникли, влияние должно произойти либо вызреть. Таков социально-психологический механизм утверждения авторитета и власти личности в определенном сообществе.

Как отмечалось выше, психология влияния одного человека на другого - это проблема изменений, которым подвергаются индивиды в результате воздействия. Сущность авторитета личности в процессе воздействия на других полно раскрывается через ее отношение к членам группы, что особенно заметно во время анализа непосредственного участия людей в выполнении совместной деятельности. При этом люди свободны в своем выборе «влияний». Приобщаясь в сферу влияния и взаимовлияния, участники взаимодействия становятся соучастниками обмена информацией, действия с целью повышения ее эффективности и производительности труда в группе, а также с целью повышения собственного авторитета. Влияние может быть и односторонним - без обратной связи: то есть субъект А не заинтересован (или равнодушен) в получении информации от субъекта Б, ведь он может быть не только позитивным, но и отрицательным, что нередко случается и зависит от различных обстоятельств; он также не заинтересован в поднятии авторитета субъекта Б, что обычно проявляется в приглушении субъектом А творчества, инициативы, предложений субъекта Б, их отклонение, неприятие, отрицание. Для самого же субъекта А это может обернуться потерей или даже разрушением авторитета. Авторитет человека в группе может быть реальным и формальным, где первый с точки зрения прочности власти выше, чем формальный. В иерархии социальных статусов личность, наделенная реальным авторитетом, воспринимается другими членами группы без малейшего сомнения, ее приказы имеют большую убедительную силу, она вселяет уверенность в действиях. Вместе с тем в современных условиях типичным явлением является формализованный авторитет, т.е. подкрепленная правом власть лица. Несмотря на это и в том и в другом случае применение власти является эффективным при условии, когда человек признает ее.

Престиж (фр. prestige - авторитет, влияние, уважение) - мера признания обществом заслуг индивида (социального сообщества), общественная оценка его общественной значимости; результат соотношения социально значимых характеристик личности с той шкалой ценностей, которая сложилась в определенной группе.

Понятие «позиция» (лат. positio - размещаю, ставлю) толкуется как: устойчивая система отношения человека к определенным сторонам действительности, что проявляется в соответствующем поведении и поступках; обобщенная характеристика места человека или группы в статусно-ролевой структуре. Само понятие «позиция личности» предложил австрийский психолог

А. Адлер, который данную категорию связывал со стремлением личности к успеху, самоутверждению, общности. Понятие «позиция» характеризуется с точки зрения двух наиболее общих подходов:

• социологического, под позицией понимается нечто внешнее по отношению к личности, то место, которое она занимает в системе отношений, условия, при которых человек действует как личность;
• психологического, который рассматривает позицию как внутренний компонент, входящий в структуру личности.

Дефиниции «роль» (фр. role – список, свиток) отражает определенную социальную или психологическую характеристику самой личности, способ поведения человека в зависимости от его статуса и позиции в группе или обществе, в системе межличностных и общественных отношений. Однако ни одна роль не исчерпывает целиком личность - человек на протяжении своей жизни выполняет множество ролей, однако постоянное выполнение одной роли или нескольких ролей способствует их закреплению. В социально-психологической литературе подаются следующие стадии развития роли:

1. образец роли (в процессе социализации индивид усваивает определенные образцы поведения, которые являются чем-то внешним по отношению к человеку, определенным стандартом, которому он должен следовать сначала путем подражания, приспособления, а затем и сознательно; образец роли выполняет функцию ориентира и регулятора поведения, постепенно превращаясь в норму поведения);
2. модели роли (социум дает человеку много образцов поведения, оставляя при этом место для индивидуальных вариантов; сопоставляя образцы поведения друг с другом и с собственными способностями и возможностями, индивид вырабатывает свою собственную модель социального поведения, которая, в отличие от образца, является не простым отражением внешних требований, а результатом сочетания индивидуального и социального в структуре личности; модель роли, таким образом, олицетворяет не только знания ролевых требований и ожиданий, но и отношение к ним) ;

1. ролевое поведение (это реальные поступки людей, опосредованные требованиями и ожиданиями окружения, индивидуальными свойствами человека, его представлениям о себе и других людях; ролевое поведение формируется в процессе межличностного общения, через усвоение влияния средств массовой информации; оно невозможно вне общения). Относительно ролевого поведения, то оно описывается следующими основными понятиями: согласованность, конформистость.
2. ролевой конфликт (он часто вызывается борьбой мотивов деятельности, в которой побеждает весомее из них в конкретной ситуации);
3. принятие роли.

Длительное выполнение роли можно соотнести с маской, которая срастается с лицом и становится самим лицом человека.

Подытоживая сказанное, следует отметить, что статусно-ролевая реализация личности предусматривает уровень ее введения в социальную среду и в структуру социальных связей. Статусно-ролевые особенности индивида определяются по мере вхождения человека в систему социальных норм, правил, ожиданий и обязанностей, имеющихся в структуре групповых отношений. Значение этого личностного параметра заключается в том, что статусно-ролевые характеристики индивида, в одном случае, выступают инструментом приспособления человека к социуму, элементом вхождения в него, а в другом - является средством самоутверждения личности, раскрытия ее коммуникативного, профессионального, творческого и других потенциалов.

Важным является то, что соотношение личностных свойств не только между собой, но и с иерархией социальных ситуаций, в которых действует индивид. При этом высшие уровни осуществляют общую саморегуляцию поведения, ниже - обеспечивают адаптацию личности в конкретных условиях, которые меняются. В общем виде статусно-ролевая характеристика личности интегрирует и регулирует в динамике всю личностную структуру и обеспечивает определенный уровень вхождения индивида в многочисленные социальные связи и его самоопределения как субъекта этих связей на пути к формированию собственного образа жизни и стиля поведения.

 

УКАЗ

Президента України

 

Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні

 

З метою створення належних умов для забезпечення реалізації прав та законних інтересів дітей, зокрема дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, вирішення актуальних завдань у сфері охорони дитинства постановляю:

1. Кабінету Міністрів України:

1) ужити невідкладних заходів щодо активізації діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, спрямованої на поліпшення захисту особистих і майнових прав дітей, їх соціального захисту, забезпечення врахування в такій роботі рекомендацій Заключних спостережень Комітету ООН з прав дитини за підсумками розгляду третьої та четвертої зведених періодичних доповідей про реалізацію Україною положень Конвенції ООН про права дитини, а також посилення відповідальності за виконання вимог законодавства у сфері охорони дитинства;

фінансування у 2012 році заходів, спрямованих на реалізацію завдань, визначених Законом України "Про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року";

безумовне виконання вимог законодавства щодо штатної чисельності працівників служб у справах дітей та недопущення ліквідації таких служб;

3) передбачати під час доопрацювання проекту Закону України "Про Державний бюджет України на 2012 рік" та розроблення проектів законів про Державний бюджет України на наступні роки кошти для проведення незалежної експертизи (випробувань) якості продукції для дітей, насамперед дитячого харчування, у відповідних лабораторіях та інших установах, акредитованих згідно із законодавством на право проведення таких робіт;

5) до 1 травня 2012 року:

• підготувати з урахуванням досвіду закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, нового типу у Київській, Кіровоградській, Черкаській, Чернівецькій областях та внести зміни до Положення про заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
• розробити та забезпечити впровадження в установленому порядку механізму фінансування потреб дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, за принципом "гроші ходять за дитиною";
• забезпечити вирішення в установленому порядку питання щодо розширення функцій центрів соціально-психологічної реабілітації дітей.

3. Міністерству охорони здоров'я України:

1) невідкладно вжити додаткових заходів щодо підвищення якості медичних послуг для дітей, забезпечення лікарськими засобами дітей пільгових категорій;

2) розробити та затвердити у тримісячний строк порядок видачі висновку медико-соціальної експертної комісії про наявність у батька, матері дитини тривалої хвороби, яка перешкоджає виконанню батьківських обов'язків;

3) опрацювати у шестимісячний строк питання щодо вдосконалення порядку надання психіатричної допомоги дітям, зокрема відокремлення стаціонарної психіатричної допомоги для дітей від психіатричної допомоги для дорослих, та за результатами опрацювання внести в установленому порядку відповідні пропозиції.

4. Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України:

1) переглянути Положення про центральну та республіканську, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації щодо посилення гарантій реалізації права дитини на сімейне виховання при вирішенні питань направлення дітей до відповідних навчальних закладів для дітей дошкільного і шкільного віку, лікувально-профілактичних, реабілітаційних закладів;

2) ужити у тримісячний строк заходів до приведення офіційних назв закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у відповідність із вимогами закону щодо заборони зазначення в офіційних назвах таких закладів категорій осіб, які утримуються і виховуються в цих закладах.

3) ужити додаткових заходів щодо:

• удосконалення роботи з підготовки потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів та відповідних соціальних працівників;
• підвищення ефективності соціальної роботи з сім'ями або особами, які опинилися у складних життєвих обставинах, зокрема поліпшення соціального супроводу сімей, які виховують дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування;
• забезпечення спільного проживання і виховання братів і сестер при влаштуванні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання в сім'ї та заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;
• посилення кадрового забезпечення служб у справах дітей та створення умов для їх ефективної роботи;
• забезпечення житлом багатодітних сімей;

4) активізувати роботу з упровадження інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами у дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладах;

5) затвердити у шестимісячний строк регіональні програми на 2013 - 2015 роки із забезпечення житлом дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа;

6) сприяти діяльності громадських організацій у здійсненні ними незалежного громадського контролю за додержанням прав дітей у навчальних закладах, спеціальних установах для дітей і закладах соціального захисту, в яких перебувають діти.

6. Державному комітету телебачення і радіомовлення України:

1) забезпечити створення та розповсюдження теле-, радіопрограм, спрямованих на популяризацію здорового способу життя, запобігання жорстокості та насильству в сім'ї, дитячому середовищі, сексуальній експлуатації дітей, а також на формування навичок безпечного користування комп'ютерними технологіями та мережею Інтернет;

2) забезпечити разом із Міністерством соціальної політики України широке висвітлення в засобах масової інформації питань соціального та правового захисту дітей, пропагування позитивного досвіду щодо сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проведення інформаційної кампанії про дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, які можуть бути усиновлені, влаштовані в сім'ї громадян України;

3) ужити разом із Міністерством юстиції України, Міністерством внутрішніх справ України заходів щодо запровадження циклу телерадіопрограм із роз'яснення завдань кримінальної юстиції стосовно неповнолітніх, інформування про права дітей та їх законних представників під час здійснення дізнання, досудового слідства, правосуддя, а також перебування в установах виконання покарань.

  

 

 

ПОЛОЖЕННЯ

про дитячі будинки і загальноосвітні школи -інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

І. Загальні положення

1.1. Дитячі будинки і загальноосвітні школи -інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, усіх типів і форм власності (далі - інтернатні заклади) - навчальні заклади, що забезпечують дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, умови для проживання, різнобічного розвитку, виховання, здобуття освіти, професійної орієнтації та підготовки, готують дітей до самостійного життя.

1.2. Це Положення поширюється на всі інтернатні заклади та розроблено з метою врегулювання діяльності міністерств та інших центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у частині утримання, навчання і виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

1.3. Інтернатні заклади створюються для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у яких вони перебувають від трьох років до здобуття базової чи повної загальної середньої освіти, а в разі необхідності - до повноліття.

При цьому діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, знаходяться на повному державному утриманні за рахунок коштів відповідних бюджетів та інших, не заборонених законодавством, джерел фінансування.

1.4. Головними завданнями інтернатних закладів є:

• забезпечення для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, умов проживання, навчання, виховання та розвитку, наближених до сімейних;
• забезпечення соціального захисту, медико-психолого-педагогічної реабілітації та соціальної адаптації вихованців з урахуванням стану здоров’я, індивідуальних особливостей психофізичного розвитку вихованців;
• забезпечення захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на належні умови проживання, виховання, здобуття певного рівня освіти, професійної орієнтації, соціальної адаптації та підготовки їх до самостійного життя та праці;
• формування правової культури, загальнолюдських цінностей;
• створення умов для збереження та підтримки родинних зв’язків дітей;
• сприяння влаштуванню дітей у різні форми сімейного виховання.

1.6. Інтернатний заклад діє на підставі статуту, який розробляється на основі цього Положення, з урахуванням положень про відповідні типи інтернатних закладів, затверджується засновником (власником) за погодженням з відповідним органом управління освітою і реєструється місцевим органом виконавчої влади відповідно до законодавства.

1.7. Інтернатний заклад незалежно від типу і форми власності є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку, штамп, бланки зі своїм найменуванням.

 

ІІ. Типи інтернатних закладів і порядок їх утворення

2.1. Для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з метою забезпечення належного рівня задоволення їх життєвих та освітніх потреб за умов повного утримання їх за рахунок засновника, власника створюються інтернатні заклади таких типів:

дитячий будинок - навчальний заклад, який забезпечує розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дошкільного та шкільного віку;

загальноосвітня школа-інтернат - навчальний заклад, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

спеціалізована школа-інтернат I-III ступенів - навчальний заклад з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, що забезпечує виховання, навчання та соціальну адаптацію обдарованих дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

спеціальна загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів - навчальний заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

загальноосвітня санаторна школа-інтернат І-ІІІ ступенів - навчальний заклад з відповідним профілем для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують тривалого лікування.

2.2. Тип інтернатного закладу обирається засновником з урахуванням потреб та особливостей регіону, матеріального і кадрового забезпечення.

2.3. Створення, реорганізація та ліквідація інтернатних закладів незалежно від типу та форми власності проводяться у порядку, встановленому законодавством.

2.4. Інтернатні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності.

2.5. Інтернатні заклади приватної форми власності підлягають ліцензуванню відповідно до вимог законодавства.

2.6. З метою ранньої соціалізації дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, діти дошкільного віку, що проживають у дитячих будинках, відвідують дошкільні навчальні заклади, а діти шкільного віку - навчаються у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів.

Педагогічні працівники та керівники дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, які відвідують вихованці дитячих будинків, надають відповідну допомогу педагогічним колективам дитячих будинків в організації навчальної і виховної роботи, відвідують заняття із самопідготовки, виховні заходи, проводять індивідуальні заняття з вихованцями.

2.7. Учні (вихованці) інтернатних закладів можуть відвідувати позашкільні навчально-виховні заклади, будинки дитячої творчості, станції юних техніків тощо.

 

ІІІ. Комплектування інтернатних закладів

3.4. В інтернатні заклади приймаються:

діти-сироти;                        

діти, позбавлені батьківського піклування;

діти, розлучені із сім'єю, відповідно до Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”.

Не приймаються до інтернатних закладів діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, влаштовані у сімейні форми виховання (опіка, піклування, прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу).

3.6. Учні (вихованці), які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та діти, які потребують тривалого лікування, зараховуються до спеціальних і санаторних інтернатних закладів в установленому законодавством порядку.

3.7. Діти, члени однієї сім'ї (брати і сестри), направляються в один інтернатний заклад, за винятком, коли за медичними показниками їх виховання має здійснюватись окремо.

 

ІV. Організаційно-правові основи діяльності інтернатних закладів

4.1. Режим роботи інтернатного закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності встановлюється його засновником (власником), погоджується відповідною установою державної санітарно-епідеміологічної служби та відповідним органом управління освітою.

4.5. Матеріальне та фінансове забезпечення учнів (вихованців) інтернатних закладів здійснюється за нормами та нормативами, установленими законодавством.

Учням (вихованцям) інтернатних закладів, які перебували в них на повному державному утриманні, при їх працевлаштуванні видаються предмети гардероба, текстильна білизна та товари господарського призначення відповідно до норм матеріального забезпечення, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 17 листопада 2003 року № 763, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 12 січня 2004 року за № 27/8626.

Учні (вихованці) інтернатного закладу отримують кошти на особисті витрати, щорічний розмір яких повинен становити не менше 1,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

4.6. Учням (вихованцям) інтернатних закладів у порядку, встановленому МОНмолодьспортом України, видається єдиний квиток, який дає право на безоплатний проїзд у громадському міському (приміському) транспорті (крім таксі), безкоштовне відвідування кінотеатрів, виставок, музеїв, спортивних споруд.

4.7. На підставі письмової заяви осіб, які систематично беруть участь у вихованні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, учні (вихованці) інтернатних закладів можуть виїжджати в супроводі дорослих до родичів, знайомих на святкові (вихідні) дні або під час канікул відповідно до наказу директора інтернатного закладу за погодженням із службою у справах дітей, якщо це не шкодить фізичному і психічному здоров'ю дітей.

4.8. Учні професійно-технічних училищ та студенти вищих навчальних закладів - колишні учні (вихованці) інтернатного закладу під час своїх канікул можуть перебувати в зазначеному закладі з безоплатним проживанням і харчуванням на підставі рішення, що приймається засновником (власником) під час затвердження кошторисів доходів і видатків чи змін до них.

 

V. Організація навчально-виховного процесу

5.6. Адміністрація дитячого будинку, вихованці якого навчаються в інших дошкільних або загальноосвітніх навчальних закладах, організовує навчально-виховну роботу з такими закладами на підставі договору.

5.7. Трудове навчання учнів (вихованців) здійснюється на принципах добровільності у навчально-виробничих майстернях (для технічних і обслуговувальних видів праці), підсобних господарствах, на навчально-дослідних ділянках, земельних ділянках, на виробництві, в установах і організаціях з обов'язковим дотриманням правил безпеки, вимог навчальних програм, урахуванням профілю та типу інтернатного закладу, особливостей регіону і вимог санітарного законодавства.

 

VІ. Права, обов'язки та соціальні гарантії учасників навчально-виховного процесу

6.1. Учасниками навчально-виховного процесу в інтернатному закладі є: учні (вихованці), керівники, педагогічні, медичні працівники, юристи, бібліотекарі, інші працівники закладу.

6.2. Забезпечення захисту особистих прав та інтересів учнів (вихованців) інтернатних закладів, надання практичної допомоги у розв'язанні питань юридичного змісту здійснюються юристом, посаду якого рекомендується включити до штатного розпису закладу відповідно допостанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1995 року № 433 “Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків”.

6.3. Психологічний супровід навчально-виховного процесу в інтернатних закладах здійснюється практичним психологом згідно із законодавством.

6.4. Учні (вихованці) мають право на:

• умови проживання, навчання, виховання та розвитку, наближені до сімейних;
• здобуття дошкільної, базової, повної загальної середньої та позашкільної освіти;
• медичну та соціальну допомогу згідно із законодавством;
• утримання за рахунок відповідних бюджетів у державних і комунальних навчальних закладах, за рахунок коштів власника (засновника) - у приватних;
• повноцінне якісне харчування;
• збереження родинних стосунків;
• безпечні і нешкідливі умови проживання, виховання, навчання, праці;
• отримання кваліфікованої допомоги в навчанні, корекції психофізичного розвитку;
• оздоровлення, відпочинок, організоване дозвілля у вихідні, святкові дні та під час канікул;
• вибір форм навчання, факультативів, спецкурсів, позакласних занять;
• розвиток своїх творчих здібностей та інтересів через участь у різних видах навчальної, наукової, науково-практичної діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах тощо;
• користування навчально-виробничою, науковою, матеріально-технічною, культурно-спортивною, корекційно-відновлювальною та лікувально-оздоровчою базою інтернатного закладу;
• вільне вираження поглядів, переконань;
• захист своїх особистих, житлових і майнових прав;
• захист від будь-яких форм експлуатації, психічного, фізичного та інших видів насильства з боку працівників, які порушують їх права, честь і гідність;
• участь в органах громадського самоврядування інтернатного закладу.

6.5. Влаштування дитини до інтернатного закладу не припиняє її права на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника.

6.6. Учні (вихованці) зобов'язані:

• дотримуватися вимог статуту, внутрішнього розпорядку інтернатного закладу;
• дотримуватися законодавства, моральних, етичних норм;
• дотримуватися правил особистої гігієни;
• оволодівати знаннями, уміннями, практичними навичками в обсязі Базового компонента дошкільної освіти, Державного стандарту загальної середньої освіти, підвищувати загальний культурний рівень;
• бережливо ставитися до особистого майна та майна інтернатного закладу;
• поважати честь і гідність інших вихованців і працівників закладу.

6.7. Учні (вихованці) можуть бути усиновлені громадянами України, іноземцями, передані на виховання опікунам, піклувальникам, влаштовані у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу в порядку, установленому законодавством України.

6.8. Засновник (власник) інтернатного закладу під час канікул організовує відпочинок та оздоровлення вихованців у дитячих санаторіях, оздоровчих і спортивних таборах, таборах відпочинку тощо. Дітям, які потребують санаторно-курортного лікування, першочергово виділяються путівки до відповідних закладів протягом року.

6.9. Випускникам інтернатних закладів за умови наявності в них відповідного рівня підготовки держава гарантує пільгові умови для вступу до державних та комунальних професійно-технічних, вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації.

6.10. Права, обов'язки і соціальні гарантії педагогічних та інших працівників інтернатних закладів визначаються законодавством про освіту, працю, охорону здоров'я, цим Положенням, статутом навчального закладу, правилами внутрішнього розпорядку навчального закладу, трудовим договором.

 

VІІ. Управління інтернатним закладом

7.1. Органом громадського самоврядування закладу є загальні збори (конференція) його колективу, що скликаються не менше ніж один раз на рік.

Порядок скликання, повноваження, чисельність, склад загальних зборів (конференції) колективу визначаються статутом закладу і колективним договором.

На загальних зборах (конференціях) заслуховують звіт директора про здійснення керівництва закладом, розглядають питання навчально-виховної, методичної, економічної і фінансово-господарської діяльності закладу.

7.7. Керівник інтернатного закладу сприяє влаштуванню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до різних форм сімейного виховання та виконує обов'язки опікуна (піклувальника) на час утримання дитини-сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування, в інтернатному закладі.

7.8. Керівник закладу є головою педагогічної ради - постійно діючого колегіального органу управління закладом.

 

VІІІ. Матеріально-технічна база та фінансово-господарська діяльність

 

ІХ. Контроль за діяльністю інтернатного закладу

9.1. Контроль за діяльністю інтернатного закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності здійснюється з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері дошкільної, загальної середньої освіти та соціально-правового захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

9.3. Основною формою державного контролю за діяльністю інтернатних закладів усіх типів і форм власності є їх державна атестація, що проводиться у порядку, установленому МОНмолодьспортом України.

9.4. Позачергова атестація проводиться, як виняток, лише за рішенням МОНмолодьспорту України та за поданням органу громадського самоврядування закладу або відповідного органу управління освітою.

9.5. У період між атестаціями проводяться перевірки (інспектування) інтернатного закладу з питань, пов'язаних з його фінансово-господарською та навчально-виховною діяльністю.

У К А З

ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

 

           Про заходи щодо забезпечення захисту прав

                   і законних інтересів дітей

 

 

     З метою поліпшення стану забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей, реалізації прав дітей на охорону здоров'я, освіту, соціальний     захист     та     гармонійний     розвиток

 

П О С Т А Н О В Л Я Ю:

 

     1. Підтримати ініціативу громадськості щодо проведення до Дня захисту дітей 1 червня 2008 року Всеукраїнської акції "Здорова дитина - здорова нація".

    

     2. Кабінету   Міністрів   України   забезпечувати   ефективну реалізацію органами   державної влади   та   органами   місцевого самоврядування державної політики у сфері охорони дитинства, захисту прав та законних інтересів дітей, для чого, зокрема:

 

     1) розробити та подати до 1 жовтня 2008 року на розгляд Верховної Ради України законопроекти:

     про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за вчинення насильства над дітьми;

     про внесення змін   до   законодавчих   актів   щодо   права дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, при досягненні 16-річного віку, а також осіб з їх числа на взяття на облік потребуючих поліпшення житлових умов;

     про внесення   змін   до   Кримінального   кодексу   України ( 2341-14 ) щодо встановлення проходження обов'язкових програм корекції соціальної поведінки осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, зокрема поведінки щодо дітей;

     про внесення змін до Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ) щодо запровадження фінансування центрів соціально-психологічної реабілітації дітей з державного бюджету;

     про внесення змін до законодавчих актів щодо звільнення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа та дітей-інвалідів від плати за навчання у вищих навчальних закладах   усіх   рівнів   за   умови,   якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень вони здобувають вперше;

 

     4) протягом трьох місяців:                                                                  

     затвердити порядок діяльності органів опіки і піклування з питань захисту прав дітей (щодо   усиновлення та сімейного влаштування дітей);

     запровадити єдиний облік багатодітних сімей в Україні;

     внести в установленому порядку зміни до Порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення (1377-2003-п) з метою запровадження "соціального паспорта" дитини, яка може бути усиновлена, та удосконалення процедур контролю за додержанням прав усиновлених дітей;

     забезпечити здійснення в установленому порядку заходів щодо поліпшення умов утримання, матеріально-побутового забезпечення та харчування неповнолітніх, які перебувають в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, ізоляторах тимчасового утримання,

приймальниках-розподільниках органів внутрішніх справ;

 

     5) ініціювати в установленому порядку проведення протягом другого півріччя 2008 року парламентських слухань з   питань усиновлення;

     7) передбачати   під   час підготовки проектів закону про Державний бюджет України на 2009 та наступні роки видатки на виплати державної соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, за принципом "гроші ходять за дитиною" незалежно від форми влаштування дітей.

 

     4. Міністерству освіти і науки України:

 

     1) ужити заходів щодо оптимізації та розвитку   мережі дошкільних   навчальних   закладів   з урахуванням прогнозованих демографічних змін, не допускати скорочення мережі таких закладів;

 

     2) сприяти розширенню практики спільного перебування, в тому числі короткочасного, в дошкільних навчальних закладах дітей з обмеженими можливостями і здорових дітей;

 

     3) здійснити невідкладні заходи щодо активізації реформування та розукрупнення закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, вирішити питання про збереження майнових комплексів   закладів   для   дітей-сиріт   і дітей, позбавлених батьківського піклування, та подальшого їх використання   для вирішення соціальних потреб регіонів;

 

     4) запровадити у тримісячний строк систему заходів щодо подолання   та   недопущення   стигматизації   (асоціалізації) ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей, забезпечення реалізації їх права на освіту;

 

     5) переглянути до 1 вересня 2008 року порядок організації індивідуальної   та групової роботи у позашкільних навчальних закладах з метою поліпшення умов для розвитку здібностей, творчої самореалізації,   допрофесійної підготовки дітей, насамперед з обмеженими можливостями, а також удосконалити форми урочної та позаурочної роботи з фізичного виховання школярів.

 

     5. Міністерству України у справах сім'ї, молоді та спорту забезпечувати:

 

     проведення методичної   та   консультативної   роботи   із запровадження в     Україні   державної   соціальної   допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, за принципом "гроші ходять за дитиною";

     впровадження передового світового і вітчизняного досвіду з профілактики   бездоглядності,   безпритульності,   бродяжництва, жебрацтва   та   правопорушень   серед   дітей,   їх   соціальної реабілітації;

 

     7. Міністерству внутрішніх справ України:

 

     1) внести у місячний строк зміни до нормативно-правових актів щодо удосконалення процедури розшуку батьків, які залишили дітей,та пошуку дітей, які зникли;

 

     проаналізувати ефективність   роботи   управлінь,   відділів кримінальної міліції у справах дітей щодо захисту дітей від жорстокого   поводження,   насильства   та   експлуатації,   вжити відповідних заходів із вдосконалення цієї роботи;

 

     4) уживати дієвих заходів щодо підвищення ефективності роботи з виявлення, запобігання та розкриття злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи щодо дітей, посилення профілактичної роботи у цьому напрямі.

 

     8. Міністерству юстиції України:

 

     1) внести до1 серпня 2008 року в установленому порядку пропозиції про приведення законодавства у відповідність із міжнародно-правовими зобов'язаннями, взятими Україною,   щодо покарання осіб, які будь-яким чином використовують дітей з метою виготовлення порнографічної продукції   та   зберігають   дитячі зображення порнографічного характеру;

 

     6) активізувати через засоби масової інформації роботу з пропаганди усиновлення,   інших   сімейних   форм   влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених   батьківського   піклування, поширення кращого досвіду створення та діяльності прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу;

 

     7) уживати заходів щодо забезпечення спільного проживання і виховання братів і сестер при влаштуванні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на виховання   в   сім'ї громадян та заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

 

     8) передбачити у проектах місцевих бюджетів на 2009 рік кошти на реалізацію регіональних   програм   подолання   дитячої бездоглядності та безпритульності, реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

 

     9) забезпечувати розвиток сімейних форм виховання, вживати заходів щодо належного житлового та матеріального забезпечення дитячих будинків сімейного типу;

 

     10) сприяти благодійній діяльності громадських, благодійних, релігійних організацій щодо роботи   з   дітьми,   особливо   з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування.

 

     10. Рекомендувати   Верховному Суду України узагальнити у двомісячний строк судову практику щодо розгляду судами справ, пов'язаних   із позбавленням батьківських прав, поновленням у батьківських правах,   усиновленням,   установленням   опіки   та піклування над дітьми, та вжити заходів щодо недопущення судами тяганини при розгляді таких справ

 

     12. Рекомендувати Генеральній прокуратурі України:

 

     1) забезпечувати   здійснення   ефективного   прокурорського нагляду за додержанням прав та законних інтересів дітей, посилити контроль за додержанням майнових (житлових) прав неповнолітніх, забезпечити своєчасне виявлення фактів порушення прав дітей та вжиття заходів прокурорського реагування, поновлення прав дітей на житло;

 

     2) забезпечити проведення у другому півріччі 2008   року перевірки   діяльності   будинків   дитини щодо додержання норм законодавства   з   питань   захисту   прав   дітей, позбавлених батьківського піклування;

 

     3) забезпечити проведення у першому півріччі 2009 року перевірки стану додержання законодавства щодо усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

 

 

Президент України                                                                   В.ЮЩЕНКО

 

м. Київ, 5 травня 2008 року

         N 411/2008

 

ДЕРЖАВНА ЦІЛЬОВА СОЦІАЛЬНА ПРОГРАМА
реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Мета Програми

Метою цієї Програми є створення у період до 2017 року умов для реалізації державних гарантій і конституційних прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі - діти).

Шляхи і способи розв'язання проблеми

У ході виконання Програми передбачається:

• здійснити реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (далі - заклади) в інтересах кожної дитини;
• приймати рішення стосовно влаштування кожної дитини в сім'ю громадян для усиновлення, під опіку та піклування, в прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу (далі - сім'я громадян) та до закладів на основі комплексної оцінки її потреб;
• забезпечити пріоритетність влаштування дитини в сім'ю громадян;
• влаштовувати дитину перших років життя до закладу, якщо з певних причин немає можливості влаштувати її на виховання в сім'ю громадян;
• здійснювати переміщення дітей із закладу в заклад лише у тому разі, коли не існує можливостей для поліпшення їх стану в інший спосіб;
• забезпечити дотримання принципу родинного походження при влаштуванні дітей в сім'ї громадян і до закладів.

Реформування системи закладів проводиться чотирма етапами:

перший - вивчення і поширення відповідного міжнародного досвіду, удосконалення діяльності закладів, запровадження влаштування дітей в сім'ї громадян (один рік);

другий - створення нормативно-правової бази, регулювання діяльності закладів, пошук додаткових джерел для фінансування заходів, визначених Програмою, в тому числі за участю міжнародних організацій (один - два роки);

третій - утворення закладів нового типу, переведення до них дітей, перепідготовка педагогічних та соціальних працівників (три - чотири роки);

четвертий - перепрофілювання закладів та оптимальне їх використання (сім - вісім років).

Завдання і заходи

Завдання і заходи з виконання Програми визначені у додатку 2.

Очікувані результати, ефективність Програми

Виконання Програми дасть можливість:

• забезпечити дотримання державних гарантій та конституційних прав дітей;
• збільшити кількість дітей, повернутих в біологічну родину та усиновлених громадянами України;
• піднести в суспільстві престиж та авторитет сімей усиновителів;
• запровадити єдиний механізм фінансового забезпечення дітей;
• зменшити кількість дітей, вилучених із сімейного середовища;
• посилити відповідальність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за соціальний захист дітей;
• зменшити кількість дітей, направлених до закладів;
• збільшити кількість дітей, влаштованих у сім'ї громадян за місцем походження дитини;
• реформувати систему закладів із створенням умов для проживання та виховання дітей, наближених до сімейних;
• створити умови для забезпечення реалізації права дитини на збереження або поновлення контактів з біологічною родиною, родинним оточенням у тому разі, коли це не шкодить її інтересам;
• підвищити фаховий рівень соціальних працівників.

Обсяги та джерела фінансування

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах, інших джерел.

Загальний обсяг фінансування Програми становить 621209,92 тис. гривень, з них з державного бюджету - 583797,92 тис., які спрямовані на соціальний захист дітей.

 

ПАСПОРТ
Державної цільової соціальної програми реформування системи закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1. Концепція Програми схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. N 263 (Офіційний вісник України, 2006 р., N 20, ст. 1488).

2. Програма затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. N 1242.

3. Державний замовник - Мінсім'ямолодьспорт.

4. Керівник Програми - Міністр у справах сім'ї, молоді та спорту.

5. Виконавці Програми - Мінсім'ямолодьспорт, МОН, МОЗ, Мінпраці, Мінжитлокомунгосп, Мін'юст, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації.

6. Строк виконання: 2007 - 2017 роки.