Кобець Олена Олександрівна

Дата народження: 16.02.1996р.

Освіта: Державний заклад «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського»

Напрям підготовки: «Філологія» Ступінь вищої освіти,спеціальність: Бакалавр філології. Вчитель української мови і літератури та англійської мови і зарубіжної літератури

Галузь знань: Гуманітарні науки Мови навчання:українська,англійська

Трудовий досвід: 11 місяців Педагогічний досвід: 3 місяці

Педагогічне кредо: «Найголовніше в моїй роботі – це любов до дітей».

«Любити дитину безумовно – означає любити її незалежно від здібностей, зовнішності, недоліків, вчинків.»

Акти Верховної Ради України:

Конституція України;

Сімейний кодекс України;

Цивільний Кодекс України;

Цивільний процесуальний кодекс України;

Закон України «Про охорону дитинства»;

Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей»;

Закон України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» від 05.03.2009 № 1065-VI;

Закон України «Про освіту»;

Укази Президента України:

від 11.07.2005 № 1086/2005 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей»;

від 04.05.2007 № 376/2007 «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»;

від 05.05.2008 № 411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;

від 16.12.2011 № 1163/2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні».

Положенням про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерством соціальної політики від 10.09.2012 №995/557.

Постанови Кабінету Міністрів України:

вiд 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування»;

Міжнародні документи

Конвенція ООН про права дитини (ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991)

 Роль самоствердження в особистісному розвитку дітей-сиріт у підлітковому віці

   В умовах сьогодення процес становлення самоствердження особис­тості в період її дорослішання набуває все більшої значущості. Зазначений феномен може характеризуватися позитивною модальністю (прагнення підлітків здобувати авторитет у класі за допомогою розуміння, визнання та їх схвалення, зайняття ними певної соціальної ролі та дотримання чіткої осо­ бистісної позиції) і негативною модальністю (прагнення підлітків здобувати авторитет у класі за до­ помогою зухвалості, брутальності, зверхності, агресивності, та зрештою, вони висловлюють бажання самостверджуватися досить яскраво та неоднозначно для привернення до себе уваги). У моєму розумінні самоствердження – це прагнення до саморозкриття власного «Я», самореалізації особистісних потенціалів і досягнення певного статусу у суспільстві. Особливо проблемним в особистісному розвитку і самоствердженні сиріт є підлітковий вік.

    Самоствердження підлітка пов’язане з відчуттям своєї «самостійності» і «відокремленості» від ін­ших, із потребою бути визнаним, незалежним, «показати» себе, стати предметом уваги, відстояти осо­бистісну гідність, досягнути переваг. Будучи необхідною передумовою існування людської особистос­ті – воно пронизує все наше життя – від її вищих проявів до нижчих, особливо актуалізується в підлітковому віці і стає рушійною силою подальшого розвитку особистості. Ця потужна сила може діяти по-різному: може творити, підносячи людину до вищих висот, а може і зруйнувати її повністю, позбавивши людського вигляду, роблячи  звіром. Підлітковий вік як перехідний вік від дитинства до зрілості завжди вважався критичним. Він є гострим і тривалим. Протягом цього періоду відбувається ломка і перебудова більшості колишніх стосунків підлітка-сироти з навколишнім світом і власною особистісттю, формується та життєва позиція, з якою підліток починає самостійне життя.

   Варто відзначити, що у підлітковому віці посилюється так званий негативізм, який спрямований насамперед проти встановлених правил (підлітки стають непокірними, не зважають на зауваження чи вимоги дорослих, а іноді можуть діяти всупереч цим вимогам). Також загострюється недовіра до людей, яка ґрунтується на переконанні, що вони мають намір нашкодити. В підлітковому віці проявляється демонстративна поведінка до дорослих, жорстокість й застосування фізичної сили проти іншої людини. У підлітковому віці починає формуватись доросла особистість. В розвитку особистості в підлітковому віці значну роль грають судження інших людей, і насамперед оцінка батьками, педагогами, однолітками, на основі якої починається формування самосвідомості. Порушення в емоційній сфері, у самосвідомості, труднощі в спілкуванні, ускладнений самоконтроль, переважання захисних форм поведінки вимагають індивідуального підходу до дітей-сиріт. .

   Прагнення до самовизначення у підлітків обумовлено необхідністю становлення свого місця в сус­пільстві, самоствердження, визначення свого призначення в житті. У специфічних умовах виховання, розвитку особистості в дитячому закладі інтернатного типу, формується особлива внутрішня позиція, що виражається в слабкій орієнтованості на майбутнє, зниженням самооцінки, імпульсивністю, неусвідомленістю і несамостійністю поведінки. Дефекти в інтелектуальному й емоційно-вольовому розвитку, відсутність адекватних форм спілкування призводять до того, що до більшості життєвих ситуацій ви­хованці дитячих установ виявляються значно менш підготовленими. Наслідки цих порушень позначаються і в дорослому житті, до якого колишнім вихованцям таких закладів важко адаптуватися. Умови виховання дитини накладають відбиток на все його життя і слугують відправною точкою формування  особистості. Важливим моментом у розвитку особистості дітей-сиріт є невпевненість у собі, неусвідомлення цінності своєї особистості, відсутність життєвої перспективи, які в свою чергу тісно пов’язані із самоствердженням. Здебільшого у таких дітей формується комплекс безнадійності, особистісної безпорадності, і їм досить важко визначити сенс та мету свого існування, відчути себе комусь потрібним. В такому випадку дитина вибирає негативну стратегію самоствердженню, що в результаті не сприяє позитивному розвитку особистості дитини-сироти.

    Таким чином, для самоствердження дітей-сиріт необхідно вже в дошкільному віці розширити коло спілкування, створити умови для випробовування сил у різноманітній ігровій діяльності з можливо більш широким колом дітей. При цьому важливим є взаємодія дітей різного віку і з різних сімей перш за все тому, що підготовка і проведення спільних заходів (концерти, свята і т.д.) створюють можливості для порівнян­ня себе з іншими, і діти бачать, що вони рівні між собою. Це створює ситуацію успіху, надає їм впев­неність у своїх силах, підвищує самооцінку, формує позитивну Я-концепцію. На мою думку, за правильної організації середовища, в якому опиняються діти-сироти, можна коригувати порушення у психічному розвитку дітей. Відповідно до цього потрібно також створити умови, за яких дитина зможе позитивно самоствердитись. Тому що, саме вибір правильної стратегії самоствердження сприяє розвитку особистості в підлітковому віці. І в залежності від того, яку стратегію самоствердження вибере підліток буде залежати, яким чином буде розвитись особистість уже в дорослому житті. Діти-сироти не підготовлені до самостійного життя, не в змозі планувати своє майбутнє, живуть тільки одним днем, важко переживають свою непотрібність, вони звикли жити по встановленим правилам і нормам, багато з них мають погану успішність, ведуть себе агресивно. Тому педагогу в роботі з дітьми-сиротами в підлітковому віці потрібно стимулювати у них процес самопізнання і позитивного самоствердження. Це в свою чергу розвиток внутрішнього світу, розвиток адекватності уявлення про самого себе, їх незалежності від критики і оцінок оточуючих. Важливо, щоб дорослий поважав підлітка. Тоді дитина починає усвідомлювати свою значущість. Вся система відносин до дітей-сиріт повинна підкреслювати їх індивідуальність, персональну значимість для оточуючих. В такому випадку підліток буде поводити себе більш впевнено. Важливою умовою позитивного самоствердження для дітей-сиріт є праця. Роль трудової діяльності для особистісного розвитку підлітка є досить значимою. Систематична участь підлітка в трудовій діяльності дає йому досвід налагодження взаємодій в колективі, формуються навики трудового спілкування і взаємної допомоги та відповідальності. Праця стимулює розвиток пізнавальної і творчої активності, розвиток самостійності, організованості, витривалості і вольових якостей. Праця повинна бути достатньо тривалою і систематичною, що дозволяє організувати співробітництво і спілкування, розвиває мотиваційну готовність до праці і пізнавальну активність.