Кунчевa Янa Валентиновнa

                     ПОРТФОЛІО

Заступника директора з навчально-виховної роботи

Кунчевої Яни Валентинівни

Зміст:

Загальні відомості

Самоосвіта та розвиток особистості педагога

Соціально-психологічні особливості дітей-сиріт. Депривація і її наслідки

Соціалізація та професійна визначеність вихованців дитячого будинку

Перелік нормативно-правових актів та розпорядча документація, якими керується вихователь Одеського комунального навчального закладу «Дитячий будинок «Перлинка» Одеської міської ради Одеської області

Прикладна програма

Загальні відомості

Кунчева Яна Валентинівна, 24.10.1979 року народження.

Закінчила у 2000 році Білгород-Дністровське училище Південноукраїн-ського державного університету імені К.Д. Ушинського за фахом «Дошкільне виховання» та здобула кваліфікацію вихователя дітей дошкільного віку.

            Трудовий стаж – 16 років

            Педагогічний – 8 років.

            З 2002 по 2004 рік працювала у торгівельній сфері.

            З 2005 року по 2012 володіла приватним підприємством.

            В 2012 році змінила напрямок роботи і влітку була прийнята на посаду вихователя в ОКНЗ «ДБ «Перлинка».

У квітні 2013 року брала участь у авторському семінарі академіка Російської академії освіти, іноземного члена Національної академії педагогічних наук України, професора, доктора психологічних наук Шалви Олександровича Амонашвілі «Основи гуманно-індивідуального підходу до дітей в освітньому процесі», за участю директора дитячого садка «Басті-Бубу», кандидата соціологічних наук Паати Шалвовича Амонашвілі.

З лютого 2013 року відвідувала авторські навчальні семінари кандидата педагогічних наук, доцента О.А.Деркач з арт-педагогіки та пропрацювала наступні теми:

– Психологія простору, форми, символів і кольору в арт-терапії;

– Спонтанне і тематичне малювання в арт-терапії;

– Методи спрямованої візуалізації в роботі з «Я-образом» дитини;

– Метод «Мандала» і його використання в арт-терапевтичній практиці;

– Формування внутрішньої позиції «Я-школяр» способами мультимодальной арт-педагогіки;

– Діагностика і корекція емоційного стану дітей та дорослих способами мультимодальной арт-терапії;

– Діагностика і корекція гендерних стереотипів дітей і дорослих способами мультимодальной арт-терапії.

В своїй роботі з дітьми використовувала арт-педагогічні технології з метою більш глибокого пізнання внутрішнього світу дитини, вивчення його емоційного і психічного стану, рівня шкільної та соціальної дезадаптації; формування системи ціннісних орієнтацій сучасного школяра і налагодження ефективної комунікативної взаємодії з вихованцями в ході спільної художньо-творчої діяльності. Також, у виховній роботі з вихованцями дитячого будинку, виявилися практично успішними деякі методи і прійоми, запропоновані Ш. А. Амонашвілі.

У 2016 році була переведена на посаду педагога – організатора.

У 2017 році закінчила Південноукраїнський державний університет ім. К.Д. Ушинського, здобувши ступінь бакалавра та отримала спеціальність «Вихователь дітей дошкільного віку. Практичний психолог в закладах освіти».

З 2018 року займаю посаду заступника директора з навчально-виховної роботи. У 2019 році отримала свідоцтво про підвищення кваліфікації на курсах «Заступник директора з навчально-виховної роботи та інтернатних закладів зі стажем роботи до 5 років» у КЗВО «Одеська академія непервної освіти Одеської обласної ради».

Самоосвіта та розвиток особистості педагога.

               Суспільство завжди висувало, і буде пред’являти до педагога найвищі вимоги. Він повинен вчитися всьому постійно, тому що в особах його послідовників перед ним щороку змінюються тимчасові етапи, поглиблюються уявлення про навколишній світ. Здатність до самоосвіти не формується у педагога разом з дипломом педагогічного ВУЗу. Ця здатність визначається психологічними та інтелектуальними показниками кожного, але не в меншій мірі ця здатність виробляється в процесі роботи з джерелами інформації, аналізу і самоаналізу, моніторингу своєї діяльності і діяльності колег. Важливу роль при цьому має систематичне, самостійне ознайомлення педагогів та інших фахівців з новітніми досягненнями педагогіки, з передовою практикою роботи інших освітніх установ, а також вивчення програмно-методичних матеріалів і нормативно – правових документів.

У професійному становленні педагогів визначальну роль відіграє самосвідомість як фундаментальна умова творчої реалізації людиною її власних цілей і цінностей, та ії особистості, постійно вдосконалюючій себе.

В контексті виховання поняття «особистісне зростання» – це процес свого власного розвитку, як особистості, що постійно перебуває в пошуку і побудові тих видів діяльного ставлення до світу, в яких можуть найповніше проявитися і розвинутися ії  унікальність.

             Про особистісне зростання добре писав В.Л. Леві: “Що таке особистісне зростання? Якщо у людини стає більше:

– інтересів, а з тим і стимулів жити

– смислового наповнення життя

– можливості аналізувати

– відрізняти одне від іншого

– можливості синтезувати

– бачити зв’язку подій і явищ

– розуміння себе, людей, а з тим і можливості прощати

– внутрішньої свободи і незалежності

– відповідальності, взятої на себе добровільно

– любові до себе, до людей, до оточуючого, до всього світу,

то це і означає, що людина росте особистісно».

Соціально-психологічні особливості дітей-сиріт.                    

Депривація та її наслідки.

Діти, котрі виховуються без піклування батьків, відрізняються від ровесників, які у сім’ї. Темп розвитку перших уповільнений. Їх розвиток і здоров’я мають рід якісних негативних особливостей, від дитинства до підліткового віку і далі. Такі особливості по-різному і не однаковою мірою виявляють себе на кожному віковому етапі. Але всі вони можуть мати серйозні наслідки для формування особистості підростаючої людини. Позбавлення дітей материнської турботи з подальшою психічною депривацією, катастрофічно позначаються на їх соціальному, психічному і фізичному здоров’ї. Рання депривація є потужним патогенним фактором щодо цілого ряду серйозних особистісних розладів. Психологами виділяються такі характерні особливості таких дітей, як емоційна поверховість, висока агресивність, жорстокість, інфантильна безвідповідальність та ін.

Вихованці дитячого будинку потребують спеціально організованої психологічної допомоги, що забезпечує виховання кожного з них відповідно до його віковими та індивідуальними особливостями. Сьогодні все це може бути здійснено за умовою постійної роботи професійного психолога, який спільно з вихователями та вчителями вивчав би вихованців, розробляв і здійснював такі розвиваючі, психопрофілактичні і психокорекційні програми, які компенсують неблагополучний досвід і обставини життя цих дітей і сприяють прогресивному формуванню їх особистості.

Е. Еріксон свого часу стверджував, що дитина в ранньому дитинстві мусить бути оточена близькими і доброзичливими дорослими, інакше його розвиток буде мати своєрідні риси, які межують з патологією. До того ж, дитині слід забезпечити надходження достатньої кількості стимулів з навколишнього середовища. Необхідно включити дитину в суспільство і надати йому можливість опанувати в ньому спрямовані ролі. У суспільстві і за допомогою суспільства дитина позбавляється від наслідків депривації і створює нові сприятливі ставлення до власного оточення. Але в цьому випадку те саме суспільство теж має розуміти наслідки свого відношення до такої категорії дітей. Досить часто ставлення соціуму до сиріт проходить через призму надмірного співчуття і жалю. Такий підхід, як правило, активно взрощує в дітях споживацтво. У підсумку, такі діти соціалізуватися не можуть – не бачать необхідності вчитися та працювати.

Соціалізація та професійна визначеність вихованців дитячого будинку

Соціалізація являє собою процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством. Особливістю соціалізації вихованців дитячих будинків є заміщення одного з основних інститутів соціалізації – сім’ї установою. Це призводить до деформації процесу соціалізації, наслідки якої стають очевидними у випускників дитячого будинку.

              Як що говорити про становлення особистості, то бути особистістю – це означає здійснювати свій вибір, що виникає в силу внутрішньої необхідності, оцінювати наслідки прийнятого рішення і тримати за них відповідь перед собою і перед суспільством. Бути особистістю – це означає мати активну життєву позицію. Бути особистістю – це означає постійно будувати самого себе і інших, володіти арсеналом прийомів і засобів, за допомогою яких можна опанувати своєю власною поведінкою. Бути особистістю – це означає володіти свободою вибору і бути відповідальним за нього.

              Дитина народжується з нахилом до певних задатків та здібностей, але як вони розвинуться, залежить від природи і середовища. Під впливом середовища людина змінюється фізично, розумово і морально. Відбувається зміна його організму, психіки під впливом його оточення, сім’ї та однолітків. Для дитини, яка виховується поза сім’єю, мікрофактори соціалізації (сім’я, групи однолітків) мають іншу ієрархію, ніж мікрофактори для дитини, яка виховується в традиційних умовах сім’ї. Для нього агентами соціалізації виступає колектив однолітків, вихователі дитячого будинку. При цьому повинно відбуватися соціальне самовизначення – вибір дітьми-сиротами своєї ролі і позиції в загальній системі соціальних відносин, що передбачає їх включеність у цю систему на основі сформованих інтересів і потреб.

            Сироти, звиклі до утриманства, не вміють дбати про себе, про своє майбутнє, вони знають, що їм нікому допомогти, а допомогти самим собі вони не можуть. Дальня перспектива їм не під силу. Найбільшої гостроти набувають проблеми, що виникають після випуску з дитячого будинку.

           Важливі умови вибору професії – це облік своїх здібностей, це знання вихованцем змісту професії, якими вміннями та навичками повинен володіти фахівець, якими психологічними якостями забезпечується успішність в роботі.           Вибираючи з безлічі професій, потрібно вихованця підвести до усвідомлення, чого він сам хоче (мотиви вибору):

– яким має бути зміст професії, щоб було цікаво працювати?

– яка заробітна плата його влаштує?

– який спосіб життя він хоче вести?

– скільки часу і сил він зможе віддати освоєнню цієї професії?

Однією з головних завдань дитячого будинку є створення умов для успішної адаптації, а в подальшому і соціалізації вихованців. Немаловажне значення має професійне самовизначення дітей, тому в дитячому будинку повинна бути складена система роботи з професійного самовизначення вихованців.

Перелік нормативно-правових актів та розпорядчих документів, якими у своїй діяльності керується заступник директора з НВР Одеського комунального навчального закладу «Дитячий будинок «Перлинка» Одеської міської ради Одеської області

Акти Верховної Ради України:

–                Конституція України;

–                Сімейний кодекс України;

–                Цивільний Кодекс України;

–                Цивільний процесуальний кодекс України;

–                Закон України «Про охорону дитинства»;

–                Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей»;

–                Закон України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» від 05.03.2009 № 1065-VI;

–        Закон України «Про освіту»;

–        Кодекс законів “Про працю України”;

–        Закон України “Про відпустки”;

–        Закон України “Про охорону праці”;

–        Закон України “Про захист персональних данних”.

Укази Президента України:

  •  від 11.07.2005 № 1086/2005 «Про першочергові заходи щодо захисту    прав дітей»;
  •  від 04.05.2007 № 376/2007 «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей»;
  • від 05.05.2008 № 411/2008 «Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей»;
  • від 16.12.2011 № 1163/2011 «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні».

               Наказ №423 від 10.05.11 “Про затвердження єдиних зразків обов’язкової ділової документації у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності”.

              Наказ № 648 від 27 травня 2014 року Щодо припинення практики створення та вимагання від дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних та позашкільних навчальних закладів документації та звітності, не передбаченої законодавством України.

                  Наказ МОЗ від 26 червня 2017 р. № 709 “Про визнання такими, що втратили чинність, Державні санітарні правила та норми «Влаштуванняі обладнання кабінетів комп’ютерної технікив навчальних закладах та режим праці учнівна персональних комп’ютерах» ДСанПіН 5.5.6.009-98.”

               Положення про дитячі будинки і загальноосвітні школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, затверджений наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерством соціальної політики від 10.09.2012 №995/557.

             Постанова Кабінету Міністрів України вiд 05.04.1994 № 226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування».

  Конвенція ООН про права дитини (ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991).

              Лист МОН України від 07.10.2016 № 1/9-542 «Щодо застосування державної мови».

               Лист МОН України від 24.06.2015 № 1/9-302 «Щодо протидії пропаганді сепаратизму та антиукраїнській ідеології в системі освіти».

Про деякі питання щодо організації виховної роботи у навчальних закладах у 2017/2018 навчальному році Лист МОН 1/9-413 від 27.07.17 року.

Прикладна програма

Проект: «Спадщина поколінь в моєму житті» (2015-2016)

Актуальність

           «Необхідно ростити майбутніх батьків і матерів, чоловіків і жінок, – стверджував В.А. Сухомлинський, – тому що вони і стають справжніми громадянами, трудівниками, гордістю і моральною опорою нації». Щаслива та дитина, яка народилася в хорошій, добрій, розумній сім’ї. А як бути сотням дітей, які не по своїй волі позбавлені вогнища рідної сім’ї, любові матері і турботи батька? Як виростити з таких дітей хороших батьків і матерів, здатних надалі створити свою нормальну сім’ю? Адже для тих, хто провів своє дитинство в стінах дитячого будинку, створення своєї власної сім’ї є чи не найбільшою заповітною мрією, проте вони частіше, ніж їхні домашні однолітки, терплять невдачі, виявляються нездатними створити благополучну сім’ю, зберегти її, якщо вона виникає.

            У дитячому будинку виховуються діти, що потрапили сюди з різних причин. Є ті, які ніколи не бачили батьків. У цьому випадку вплив на них чинять тільки навколишні люди: вихователі, діти та ін. У дітей, які виховувалися в сім’ї, але їх батьки померли, зберігаються добрі відносини до сім’ї, і опосередковано приклад членів сім’ї, в якій вони були, надає на них істотний вплив. Є третя група дітей, батьки яких живі. Це соціальні сироти, на яких до цих пір впливає сім’я, хоча вони і не живуть з нею. На жаль, ці діти часто повторюють долю своїх батьків. Діти розуміють всю складність життя такої сім’ї, в якій обстановка, умови неприпустимі для виховання. Але, в той же час, відчуття наявності батьків, прагнення до них, в якійсь мірі створюють особливі умови, при яких вони шукають виправдання поведінки своїх батьків, шукають те, що дає їм можливість сформувати викривлене враження про оточуючих людей. Вони прагнуть побувати в сім’ї, часто усвідомлюючи складність цієї ситуації: з одного боку – перебування в сім’ї є для них важким, а з іншого боку – вони раді відчуттю, що у них є все-таки близькі люди.

            В умовах таких закладів, як дитячі будинки, необхідний пошук  педагогічних засобів, які компенсували б відсутність сім’ї, і створили б ті умови, в яких дитина змогла максимально адекватно соціально розвиватися. Для педагогів особливу складність представляє робота, яка, в якійсь мірі, забезпечувала б засвоєння соціальної ролі сім’янина. При цьому дуже важливо, щоб не створювалося спотворене уявлення про сім’ю. Не гра “у сім’ю”, не створення подоби сім’ї, а відносини турботи, співпраці, підтримки, взаємної відповідальності повинні ставати основними і забезпечувати формування соціальності дитини.

           За допомогою умов, створених в дитячому будинку, завдання педагогів – виховати хорошу людину, сім’янина, який вміє в подальшому створити свою нормальну сім’ю, здатну виховати своїх дітей, вміє орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях, навчити дитину практичним навичкам ведення домашнього господарства.

           Що важливо для того, щоб створити істинно щасливу сім’ю, здатну бути джерелом духовного характеру? Що лежить в основі формування міцної сім’ї?

            І. А. Ільїн у книзі «Шлях духовного оновлення» писав: «Навколишній світ людей таїть в собі багато безліч особистих невдач до любові, до внутрішньої свободи, віри і совісті, тобто до всього того, що складає джерело духовного характеру і справжнього щастя, не зуміли … ». Історичний досвід показує, що основою формування міцної і щасливої родини є РОДОВИЙ спосіб життя; любов в дусі «від серця до серця». Такі сім’ї живуть в заснованої на енергії Любові, що діє в гармонії з природою. Спосіб життя сім’ї, Рода, є головним вихователем духовного характеру для дитини. Що є уклад? Лад – злагода, мир, порядок, чисті помисли, від яких залежить якість життя Роду. Уклад – встановлений порядок, який сприяє розвитку гармонійної, духовно-моральної сутності. Це сімейний характер виконання всіх відправлень життя переходить з Роду в Рід. Підставою укладу є знання, що зберігаються Родом в атмосфері любові, якою пронизані всі думки, дії людини. Зовнішній Порядок життя, сповнений правильними, тобто Серцевими настроями, складається в звичаї і традиції Роду. На даний період у нас, в принципі, є всі можливості, і ми творимо свою дійсність – відроджуємо Родові традиції і уклад наших праведних пращурів і, діючи, проявляємо свої потенціали духовного характеру.

            Науці відомий факт, що деякі життєві ситуації людина копіює з життя своїх батьків і предків. Повтори життєвих сценаріїв у представників різних поколінь одного роду здійснюється через почуття. Визначальним є почуття, яке успадкувала і підсвідомо готова відчувати людина, і саме під це почуття підбираються життєві обставини, в яких це почуття виявляється.

             Будь-яка проблемна ситуація, в якій опиняється людина, бере початок в поколіннях вище, у батьків, бабусь-дідусів, а іноді і прабабусь і прадідусів. Звичка жити у будь-якому почутті або відчувати якесь почуття в певних ситуаціях, в певному віці або по відношенню до певних людей переймається у родичів старшого покоління і реалізується вже в своєму житті, в сучасних людині обставинах.

             Чоловікові успадковані стани передаються, в першу чергу, по чоловічій лінії – від батька та діда по батьківській лінії. Спадкування не означає копіювання, і як розпорядиться спадковістю син, залежить від нього самого. Він може розвинути успадковані ним статки і, спираючись на нього, піти далі, перевершити своїх предків по чоловічій лінії. Однак труднощі, з якими він зіткнеться в житті, в точності відображають проблеми, які не зміг вирішити батько. Життя поставить чоловіка в схожі обставини і змусить випробувати ті ж почуття. Фактично те, що розповідає чоловік про свого батька, він розповідає про себе. Потрібно тільки вміти розшифрувати ці слова.

             Дівчатам спадкові стани передаються, перш за все, по жіночій лінії з боку матері. При цьому головну роль відіграють почуття матері і бабусі. Образа на чоловіка, приниження, розчарування, сором за свого партнера, занижена самооцінка, запевнення себе в незаслужені кращого, зарахування себе до поняття «я – погана, я не заслуговую…» – всі ці почуття передаються дочкам і створюють складнощі в їх відносинах з партнерами, в житті.

               Усвідомлення спадкової моделі є першим кроком на шляху виходу з несприятливої моделі.

Джерело: familyr_psy wrote in family_rambler; глава з книги “Родове самопізнання”