Get Adobe Flash player

Концепція інноваційного розвитку

Концепція

інноваційного розвитку Комунального навчального закладу «Дитячий будинок «Перлинка»

 

Принцип державної політики в галузі освіти – гуманізм, пріоритети загальнолюдських цінностей, життя та здоров'я дітей, орієнтація на реалізацію їх особистісного потенціалу – вивчає напрямки розвитку освіти на сучасному етапі.

Предметом особливої уваги є практичне втілення одного із ведучих принципів державної політики в освіті – принципу адаптивної системи дошкільної та базової освіти до особливостей розвитку і рівня підготовки дітей. Актуальним стає завдання держави, суспільства і усіх соціальних інститутів щодо посилення уваги охорони фізичного та психічного здоров'я дітей, створення нової системи особистісно зорієнтованої освіти для дошкільнят та школярів, особливо для дітей групи ризику – дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

Соціальна та педагогічна значущість цієї проблеми привернула широке коло наукових дослідників і практиків-педагогів, психологів, фізіологів, логопедів, медиків та інших до питань формування гнучкої моделі освітніх закладів для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, розробці різноманітних форм та методів, що відповідають освітнім потребам і можливостям дітей цієї категорії.

Педагогічна інновація сьогодення ґрунтується та теорії системно-цільового розвитку Л.М Ващенко,В.І Загвезинский,В.Г Кремінь,О.Я Савченко,

яка покладена в основу моделювання інноваційного розвитку дитячого будинку.

Основними теоретичними засадами життєдіяльності дитячого будинку стали ідеї гуманістичної та особистісно зорієнтованої освіти ……..

Якість сучасної дошкільної та шкільної освіти стала предметом дослідження багатьох провідних учених (В.А. Кальний, Д.Ш. Матрос, Д.М. Полев, М.М. Поташнік, Н.А. Селезньов, І.Г. Салова, А.І. Субетто, В.П. Панасик та ін.), які пов’язують  проблему якості освіти з розвитком нової цивілізації XXІ століття. Для неї характерне підвищення соціогенних функцій суспільного інтелекту як гаранта управління майбутнім (майбутньотворення) з боку суспільства. Таке управління майбутнім можливе «тільки при дії закону випереджального розвитку якості людини, якості суспільного інтелекту і якості освітніх систем у суспільстві».

Соціокультурний аспект проблеми якості освіти ще на початку XX століття ставили відомі вчені (І.О. Ільїн, В.М. Бехтерєв, М.І. Пирогов, К.Д. Ушинський та ін.), які обґрунтовували роль освіти у вихованні молоді, в збереженні здоров’я у підготовці випускників шкіл до життя. Філософ І.О. Ільїн у статті «Спасіння в якості» визначав: «… Народ має тільки один вихід і одне спасіння – повернення до якості культури». Повернення до якості культури вчений убачав у вихованні, що формує духовно-моральні цінності людини, визначає її спосіб життя і діяльності. «Навчання без виховання, - підкреслював І.О. Ільїн, - є справа брехлива і небезпечна. Воно створює найчастіше людей напівосвічених, сумнівних і зарозумілих, пихатих, суперечних, напористих та безсоромних кар’єристів». В.М. Бехтерєв у виступі перед лікарями – психіатрами «Особистість та умови її розвитку і здоров’я» в 1905 році критикував школу, яка постачає «…тілесно убогих та морально нестійких і при цьому з великим малопридатним для життя багажем знань…».

Проблема якості дошкільної та шкільної освіти продовжує залишатися для нас актуальною і сьогодні. Дані соціологічних досліджень Міністерства освіти і науки України свідчать, що сучасні школярі не володіють достатньою мірою ні фізичним, ні духовно – моральним здоров’ям, а це призводить до послаблення життєвого потенціалу суспільства в цілому.

Серед причин послаблення освітнього потенціалу в нашій державі вчені називають традиційну дидактичну парадигму навчання, орієнтованого на засвоєння об’єму знань, готових висновків науки і способів дій. Відповідна парадигма відвертає на другий план завдання виховання та розвитку творчого мислення дитини, що призводить до зниження рівня її духовності, послаблення навчально – пізнавальної, соціальної мотивації.

Проблема якості загальної шкільної освіти може бути розв’язана тільки тоді, коли освіта почне охоплювати глибинні процеси розвитку дитини. Місія сучасної дошкільної та шкільної освіти повинна забезпечувати досягнення двоєдиної мети: розвивати розумові здібності дитини, дбати про її морально – етичне, естетичне виховання, формувати її духовний світ. Без цього не може бути інтелігентності, яка пов’язується з поняттям «духовність», «совість», «моральність», і високого рівня інтелектуального розвитку вихованців.

Розроблена нами модель особистості вихованця, як суб’єкта освітньої діяльності відтворює позитивну «Я – концепція», що сприяє саморозвитку кожної дитини, визначає цінності, компетентності, психологічні навички які ми маємо формувати у неї. (Додаток №1)

Заклад також визначив професійні, людські якості вихователя та розробив модель особистості педагога як суб’єкта освітньої діяльності яка дозволить проектувати не менш освітню діяльність вихованців, а і високу педагогічну діяльність. (Додаток №2)

Саме тому, системоутворювальним фактором освітньої діяльності дитячого будинку виступають вихованці і педагоги, їх взаємодія. Сучасна педагогіка ще не сформована як цілісна системи знань про розвиток підростаючої і дорослої людини в освітньому процесі. Наш складний контингент вихованців вже сьогодні потребує не стільки вихователя скільки спеціаліста з розвитку дитини. Останнє неможливо без інтеграції знань з педагогіки і психології, нових концептуальних моделей навчання та виховання, які будуть відпрацьовуватись у ході експерименту.

Особливе значення для розвитку наших дітей має процес соціалізації, формування їх ціннісних, як власних так і суспільних орієнтирів. Ціннісні орієнтації мають проявлятися в ідеалах, переконаннях, інтересах та інших проявах особистості, що формуються діяльністю, спілкуванням та самосвідомістю, саме тому нами були взяті наступні особливості: «Я - концепція», мотиваційно-необхіднісна, вчинок. Процес соціалізації передбачає як єдність змін усіх трьох зазначених сфер так і вирішує триєдину групу завдань: адаптація, активізація і самореалізація особистості у подальшому власному та суспільному житті.

Особливості соціалізації дітей – сиріт та соціальних сиріт зумовлені тим, що вона відбувається без участі багатьох агентів соціалізації (батьки, старші родичі, друзі та знайомі сімї, референтна група однолітків у межах громади). Діти – сироти та соціальні сироти, які виховуються в інтернатних  установах, позбавлені можливості взаємодіяти з цими агентами соціалізації. Натомість, вони соціалізуються завдяки процесам комунікації, навчання, виховання, прилучення до культури, що розгортаються у закладі інтернатного типу.

Це накладає на установу, в якій виховуються діти, дуже відповідальні зобов’язання, які не можуть порівнюватися з обов’язками звичайного дошкільного або загальноосвітнього навчального закладу.

По-перше, ці зобов’язання стосуються організації життєдіяльності дитини, створення необхідних умов для набуття нею соціального та життєвого досвіду в межах дитячого будинку. Успішна соціалізація – це процес і результат розвитку та саморозвитку вихованця у процесі набуття ним соціального досвіду. У дітей-сиріт та соціальних сиріт, які виховуються в інтернатному закладі, цей досвід не може з’явитися природно, автоматично – умови для його набуття мають щоденно  створюватися вихователями, педагогами, всім персоналом закладу.

Таким чином, вихованці дитячого будинку „Перлинка” засвоюватимуть саме ті соціальні традиції (норми, зразки поведінки, погляди та ін.), які притаманні соціальному та освітньому середовищу навчального закладу.

По-друге, подолання інституціалізаційних бар’єрів соціалізації у інтернатному закладі (обмеження соціалізації вихованців стінами установи) передбачає міжінституціональну взаємодію (співпрацю закладу з іншими соціальними інститутами: економічними, соціальними, громадсько-політичними, культурницькими). Ця співпраця полягає у цілеспрямованому та цілевідповідному залученні вихованця до різноманітних суспільних процесів. Таким чином, дитина здобуватиме знання та досвід соціально схвалюваної поведінки, необхідний соціальний та життєвий досвід, розширюватиме свій життєвий світ.

По-третє, успішна соціалізація вихованця неможлива без застосування її міжособистісних механізмів – тривалої взаємодії дитини з авторитетними для неї особистостями: вихователями, вчителями та ін.

Соціалізація дітей-сиріт та соціальних сиріт у комунальному навчальному закладі «Дитячий будинок «Перлинка» здійснюється виходячи з цих домінантних положень.

Найважливіший механізм формування соціального досвіду дитини – це її трудове виховання. Праця – один із найважливіших чинників соціалізації, без якого вона неможлива. Раціонально організована праця зумовлює й інтегрує розвиток фізичних, розумових та моральних якостей людини, формує її естетичний смак.

Головна особливість трудового виховання дітей-сиріт та соціальних сиріт – творчий характер праці, створення умов для розкриття, розвитку й реалізації у процесі виховання задатків та здібностей дитини. Трудове виховання спрямовується на заохочення та реалізацію пізнавального інтересу, забезпечення конструктивного спілкування з однолітками та дорослими.

В цілому, трудове виховання вихованців молодшого шкільного віку  активізує їхню художньо-технічну творчість, допомагає формуванню найважливіших життєвих навичок, пов’язаних з спілкуванням з іншими людьми, з навчанням, самообслуговуванням. Для підлітків та юнаків трудове виховання формує науково-технологічні аспекти світогляду; закріплює на практиці знання про технологічну діяльність; ознайомлює з інформаційно-комунікаційними технологіями, роллю комп’ютерної техніки у виконанні завдань пошуку, систематизації, зберігання та опрацювання різноманітних даних; залучає до різних видів діяльності; створює умови для професійного самовизначення, обґрунтованого вибору професії з урахуванням власних здібностей, уподобань та інтересів; виробляє навички культури праці, та побуту, раціонального ведення домашнього господарства, відповідальності за результати власної діяльності, комплексу особистісних якостей, потрібних сучасному громадянину та учаснику виробничих процесів; сприяє становленню активної життєвої позиції, професійній адаптивності, готовності до безперервної професійної освіти, конкурентної боротьби на ринку праці, підприємницької діяльності.

Другим важливим механізмом забезпечення успішної соціалізації дітей-сиріт та соціальних сиріт є надання їм додаткової освіти, здійснення гурткової роботи  («Духовне виховання», «Цікава астрономія», «Комп’ютерна абетка», «Хореографія», «Музична скринька», «У світі чарівних фарб», «Чарівний бісер»).

Упродовж періоду дошкільного віку (від 3-х до 6-ти років) вихованці дитячого будинку перебувають у дошкільному навчальному закладі, який забезпечує їхнє право на здобуття дошкільної освіти, їхній фізичний, розумовий та духовний розвиток, соціальну адаптацію та готовність продовжувати освіту. Забезпечується повне соціальне утримання, створюються належні умови для лікування, фізичної реабілітації, фізичного розвитку та зміцнення здоров’я дітей відповідно до сучасних санітарно-гігієнічних вимог.

У процесі виховання у дошкільному навчальному закладі у дітей формуються важливі життєві навички, необхідні для їхньої нормальної життєдіяльності, подальшого навчання, формуються гігієнічні навики та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки.

Протягом молодшого шкільного віку (6 – 9 років) здійснюється навчання вихованців у початковій школі. Відбувається співпраця дитячого будинку з загальноосвітніми навчальними закладами різних типів, які проводять навчання вихованців закладу у перших – четвертих класах.

У цей період зростає роль групової роботи у дитячому будинку, додаткових освітніх послуг, які він надає. Завдяки проведенню роботи за програмами гуртків розкриваються, розвиваються та реалізуються задатки, природжена обдарованість, творчий потенціал дітей, йде процес становлення їхньої духовності.

Відбувається духовне виховання дітей, ознайомлюються зі Святим Письмом, релігійними православними святами, православною етикою. Діти вчаться допомагати ближнім, слабшим, малозабезпеченим.

Вихованці мають можливість проявити та реалізувати свої творчі здібності, музичні, художні задатки.

Завдяки заняттям танцювальним мистецтвом вихованці не лише оволодівають ритмами та пластикою танцю, але  й розвивають свої фізичні здібності, формують правильну поставу, виправляють фізичні вади, загартовуються.

Заняття гуртку «Цікава астрономія» формує пізнавальні інтереси вихованців, розвиває їх уявлення про довкілля, природу та Космос.

Дитячий будинок приділяє належну увагу комп’ютерній грамотності дітей, оволодінню ними навичками роботи з комп’ютерною технікою; пошуку, опрацюванню, збереженню та передачі різноманітної інформації.

Протягом підліткового та юнацького віку (10 – 14, після 15-ти років) педагогічний колектив планує організацію активного трудового навчання та виховання дітей. У цьому процесі діти спочатку оволодіватимуть елементарними трудовими операціями у групі, розвиваючи моторику рук та координацію рухів. Трудове навчання продовжуватиметься у навчально-виробничих майстернях, бо саме у юнацькому віці закріплюються отримані в групах трудові навички, починається процес отримання професійних набутків. За таких умов діти зможуть продуктивно працювати на міні-підприємствах, що належатимуть дитячому будинку, чи іншим власникам. Так  забезпечуватиметься їхнє подальше трудове навчання та виховання, здійснюватиметься професійна орієнтація.

Трудова діяльність вихованців юнацького віку передбачає виконання двох головних функцій: з одного боку, вона сприятиме життєвому самовизначенню, подальшій раціональній зайнятості вихованців, перешкоджатиме поширенню в середовищі дитячого будинку негативних соціальних явищ. З іншого боку, завдяки економічним результатам міні-підприємств дитячий будинок отримуватиме необхідні матеріальні ресурси, стане економічно більш незалежним. Отримані від економічної діяльності гроші спрямовуватимуться на матеріальне забезпечення вихованців, облаштування їхнього побуту, в тому числі і випускників.

Соціалізація вихованців підліткового та юнацького віку пов’язана з формуванням у них функціональної грамотності, а саме з формуванням умінь спілкуватися, працювати з комп’ютером, інформаційними мережами, дізнаватися та відстоювати власні права, економічні інтереси. (Додаток №3)

Кінцева мета соціальної, педагогічної (навчально-виховної) та соціально-педагогічної діяльності Комунального навчального закладу «Дитячий будинок «Перлинка» - це забезпечення самореалізації особистості вихованця, випускника навчального закладу. (Додаток №4)

Керівництво та працівники дитячого будинку розглядають самореалізацію як необхідну передумову для нормальної життєдіяльності випускника у різних сферах суспільного життя. Водночас, досягнення САМОреалізації зумовлює особливу увагу до розвитку самостійності вихованця, таких його якостей, як: духовності, креативності, активності та ініціативності, цілеспрямованості, відповідальності, компетентності. Вихованця готують до самопізнання, самовизначення та само здійснення (самореалізації) у складних, мінливих суспільних процесах.

Таким чином, самореалізація є найкращою особистісною гарантією успішної життєдіяльності вихованця, яка може бути закладена в процесі виховання у дитячому будинку.

Самореалізація досягається шляхом розкриття, розвитку та реалізації духовного, творчого потенціалу вихованців, пошуку та віднайдення їхнього професійного покликання. Таким чином, становлення та розвиток особистісних детермінант самореалізації охоплює всі сфери життєдіяльності вихованця: його духовне та трудове виховання; формування пізнавальних інтересів; спілкування; навчання (із застосуванням розвивальних, інтерактивних, ігрових методів, методу проектів); трудову діяльність у навчально-виробничих майстернях. Але самореалізація вихованця – це не справа далекого майбутнього, не привілей випускника. Кожне досягнення у розкритті, розвитку та реалізації особистісного потенціалу вихованця негайно включається у процес його подальшого виховання.

Вихованці дитячого будинку здійснюють самореалізацію у трудовій діяльності (професійне навчання, працевлаштування, професійна кар’єра), у навчальній діяльності (визначення власного профілю, індивідуальної освітньої траєкторії), громадському та релігійному житті, спілкуванні та ін.

Визначені концептуальні орієнтири формування особистої та соціальної самореалізації вихованців дитячого будинку потребують відповідної організації його життєдіяльності, що має забезпечити:

-                           формування особистості вихованця, здатної жити в ситуації соціальної невизначеності, мінливості, глобалізації світу;

-                           формування у вихованців здатності до позитивної самореалізації в основних сферах життєдіяльності: у пізнавальній, сімейній, духовно-культурній, суспільно-політичній, професійній, тощо.

 

"Детский дом "Жемчужинка"
г. Одесса, переулок Монастырский, 3

тел.: (048) 785-82-45,
факс: (048) 784-26-17 
Email: perlinka@vega.com.ua

 

Департамент образования и науки Одесского городского совета
65039, г. Одесса, ул. Канатная, 134, 
2-й этаж, левое крыло.
тел.: (048)725-35-93, факс: (048)776-12-99
E-mail: gorono@omr.odessa.ua 

           

   

@Mail.ru
@Mail.ru